"З журбою радість обнялась..."
(поезія Олександра Олеся)
Хтось ударив без жалю по серці моїм, —
і забилося серце в вогні золотім...
І посипались іскри ясні,
І в дзвінкі обернулись пісні.
О. Олесь
Радість і журба злилися в поезіях Олександра Олеся — тонкого лірика, співця краси й кохання. Його твори сповнені глибоким ліризмом, щирістю й подекуди сумом. Так у житті переплітаються щастя і горе, сльози і сміх, біле і чорне. Тому назва першої збірки поета видається символічною: журба і радість — одвічні супутники людської долі:
В обоймах з радістю журба.
Одна летить, друга спиня...
І йде між ними боротьба,
І дужчий хто — не знаю я...
У багатьох віршах Олесь намагається передати сприйняття світу, природи через звуки і барви ("Є слова, що білі-білі..."). Мабуть, саме тому велика кількість його поезій покладена на музику. Так, наприклад, романс "Чари ночі" має кілька варіантів музичного супроводу; ця пісня давно вже стала народною:
Сміються, плачуть солов'ї
І б'ють піснями в груди:
"Цілуй, цілуй, цілуй її, —
Знов молодість не буде!"
Провідна ідея твору, як, мабуть і всієї творчості Олександра Олеся, — гармонія людини і природи. Цей вірш називають гімном життю, весні, коханню. Автор закликає любити життя, не забувати про те, що воно — мить, так швидко спливає, тому треба насолоджуватися кожним прожитим днем, кожною хвилиною:
Лови летючу мить життя!..
...Гори! Життя — єдина мить,
Для смерті ж — вічність ціла.
Але помилкою буде вважати, що Олесь обмежувався сферою інтимної лірики. Тематика громадянської поезії митця різноманітна: поет-патріот вболіває за Україну, докоряє землякам за рабську покору, короткозорість, обмеженість, закликає до боротьби за свободу, спонукає поважати мову рідної землі. У вірші "О слово рідне! Орле скутий!" слово є символом усього рідного, найдорожчого: це спадок батьків, втілення краси природи, степів, лісів, Дніпра. Через твір проходить думка про те, що для поета слово є тією зброєю, за допомогою якої він бореться з несправедливістю, злом, жорстокістю, захищає Батьківщину:
О слово! Будь мечем моїм!
Ні, сонцем стань! вгорі спинися,
Осяй смій край і розлетися
Дощами судними над ним.
Але про що не написав би Олександр Олесь, — про кохання і природу, про Батьківщину, народ і рідне слово, — в його поезіях мотив журби і радості, що утворюють єдине ціле. Сум змінюється надією на краще. Нелегким було життя поета, але він зміг залишити по собі неоціненний спадок — слово, що зберігається в пам'яті народу.