Метафоричність мови в поезії Б. Олійника (2 варіант)

Іван Драч так сказав про Бориса Олійника: "Борис Олійник — поет високої відповідальності за Сподіяне на землі, за чистоту традиції порядності і чесності, поет, який романтизує лицарське начало в людині". І ми можемо вповні погодитися з цією думкою, оскільки творчість поета втілює загальнолюдське поривання до прекрасного, чистого і духовного в людині та світі.

Поезія Бориса Олійника дуже земна, тепла й чиста, немов чисте джерело. Навіть коли він торкається філософських тем, слово його не втрачає зв'язку із сьогоденням. Поет ніколи не дозволяє собі стати занадто патетичним, пишномовним, хіба що тільки в тих випадках, коли хоче висловити іронію, з гумором подивитися на життя. Гумору ж його притаманна вишуканість, гострота в дусі народних традицій; інтонація гумористична чи сатирична має величезну кількість відтінків.

Згадаємо, наприклад, його вірш "Чарівник", присвячений М. Рильському, який захоплює читача своєю поетичною граційністю, мудрим і теплим усміхом. Але цей тон може швидко змінитися зі зміною загальної тональності вірша:

Тоді гукну:

— Беріть планети з бою,

Ламайте світ дюралевим крилом,

А я лишуся на землі вербою,

З якої перше колесо пішло.

Ці рядки вражають своєю глибокою метафоричністю, емоційністю поетичного образу. Так, протиставляються поняття: "дюралеве крило", що ламає світ, і "верба" — вічне дерево, джерело тепла, життя, оновлення. І ліричний герой хоче стати вербою, першоджерелом життя, з якого "перше колесо пішло". Поезія змушує задуматися про епоху, в якій судилося жити поетові.

У кожному своєму вірші поет намагається відобразити та осягнути душу народу, його долю в усій її складності, висловити гордість своєї приналежності до нації:

Міцнюща моя кров. Жаркіша від огнива.

І, певне, недарма татарський людолов

Вогонь моїх дівчат висмоктував хапливо,

Щоб освіжить свою уже осінню кров.

Творчість поета критики називали "поезією глибокого дихання", чутливою до національної історії. У творах Бориса Олійника відчуваємо органічно засвоєну фольклорну образність, а також високі здобутки класиків української літератури, зокрема Т, Шевченка, П. Тичини, відчутні в його поезії також мистецькі шукання сучасних йому поетів світу. Тому, мабуть, у найкращих творах поета немає зайвих, естетично недосконалих рядків, скрізь у них пульсує жива думка, а слово поета красномовне, побудоване за допомогою влучних метафор:

Над штормом, над шабельним зблиском.

Над леготом теплим в житах

Гойдається вічна колиска

Маятником Життя.

"Вічна колиска" — це метафоричне означення неперервності життя, існування людства, вічності його. "Маятник Життя" — це постійний рух часу, можливість вибору того чи іншого напрямку, недарма ж вірш називається "Вибір".

А з якою неперевершеною глибиною, з якою справжньою ТЄІІчотою синівського серця і водночас з якою простотою слова пише поет про матір у вірші "Сиза ластівка":

Ти від лютої зими

Затуляла нас крильми,

Прихилялася

Теплим леготом.

Задивлялася білим лебедем,

Дивом-казкою

За віконечком,—

Сива ластівко,

Сиве сонечко.

Весь твір побудований за допомогою розгорнутої метафори: маги — сива ластівка. І звідси маємо такі риси образу: мати закриває дітей крильми, голос її — тихий легіт. Сиве сонечко — постаріла в турботах мати, яка від дала все своє життя дітям, захищала їх, і діти поверталися до неї, як повертаються навесні журавлі до вишневого саду.

Вдаються поетові також вірші медитативного характеру з притаманною їм сповідальною силою, осмисленням різних життєвих колізій та ситуацій. Наприклад, дуже цікавими є такі вірші, як "Був чоловік... І — нема", "Погоня... Постріл", "Між людей у будні й свята". Притчевість загалом притаманна творчості Бориса Олійника. У таких віршах, як "Про середину", "Притча про ноги", "Притча про славу", "У поета гроші завелись" та інших, основний спосіб вираження художнього змісту — це художня умовність, вигадка. Саме цими рисами позначена сюжетна лінія, що має елементи казковості, фантастики, алегоричну та символічну образність. Наскрізь алегоричною є також поезія Бориса Олійника "Балада про людину, у якої дорога не закінчиться". І хоча, можливо, наші сучасники будуть не зовсім згодні з позицією поета щодо деяких життєвих реалій, але метафоричне зображення краплі крові — калинової краплі, яка падає на прапор, очищуючи його, справді мистецьке:

Калинова крапля

Скотилась з грудей

На ниви, на роси, на визрілий день.

І впала та крапля

На праведний прапор,

Чистіший і вищий за сонце руде.

Метафоричною є також згадка про "жаб" та "вужів" — тобто мізерних і дрібних людей.

Твори Бориса Олійника витримали перевірку часом, читацькою увагою і засвідчують, що перед нами поет мислячий, глибокий, гострий, що творчість його стоїть поряд з художнім доробком найкращих співців України.