І. С. Нечуй-Левицький як художник і як мислитель цікавився не тільки сучасним життям і зазирав у майбутнє. Об'єктом його художнього дослідження була і складна, героїчна і трагічна минувшина нашого народу. Про неї розповідає письменник в історичних творах: романах "Князь Єремія Вишневецький", "Гетьман Іван Виговський", казці "Запорожці", драмах "Маруся Богуславка", "В диму та в полум'ї".
Події в романі "Князь Єремія Вишневецький" відбуваються в середині XVII ст. У центрі твору — нащадок славного Байди-Вишневецького, найбагатший в Україні князь, покатоличений і нещадний до українців. Автора цікавить найперше те, як став перевертнем Вишневецький, як одцурався славних предків, лицаря Байди, який був одним із засновників Запорозької Січі, як знехтував благанням матері не зраджувати свого народу, своєї землі, віри. У Яреми бореться кров українця і жадання слави й королівської корони будь-якою ціною. Змальовуючи визвольну боротьбу народу під проводом Богдана Хмельницького, автор постійно наголошує на тому, що стати перевертнем, "одступити од своєї віри і мови" та ще й бути катом власного народу — то найстрашніше зло, за яке чекає страшна кара. До сина-зрадника уві сні приходить давно померла мати і проклинає його за зраду України: "Прокльон мій впаде на тебе і на твій рід". За тяжкий гріх національної зради чекає страшна розплата: сам Єремія помер від хвороби у польському таборі, оточеному загонами Богдана Хмельницького у віці 39 років. Єдиний син його Михайло "був вибраний за короля. Несповна розуму, слабкий на здоров'я, він швидко й помер", як і батько, не переступивши сорокалітньої межі. "З ним і погас рід Вишневецьких, колись славний на Україні".
У романі "Гетьман Іван Виговський" І. С. Нечуй-Левицький розгортає ще одну трагічну сторінку в історії України, збагачуючи читача маловідомою; свідомо замовчуваною довгі часи або перекрученою інформацією про політичну ситуацію в Україні в останні місяці життя Богдана Хмельницького та боротьбу за гетьманську булаву після його смерті.
У центрі роману — постать гетьмана Івана Виговського, який, хоч і не позбавлений недоліків, постає зі сторінок роману патріотом України, що хотів звільнити її від гніту Москви, бажав їй просвіти, хотів піднести Україну до рівня розвинених європейських країн.
Автор яскраво змальовує і постаті козацької старшини, відсутність єдності й одностайності серед них, їхню безчесність, жорстокість у боротьбі за гетьманську булаву.
Роман "Гетьман Іван Виговський" звучить пересторогою: братовбивчі сутички, пролиття братньої крові ніколи не принесуть добра, а лише велику Руїну.