Творчість Віктора Неборака тісно пов'язана з постмодернізмом, що в кінці XX ст. спричинив об'єднання митців у різні творчі спілки. Так, у 1985 році Неборак став співзасновником літугруповання "Ву-Ба-Бу" ("Бурлеск-Балаган-Буфонада"), тривалий час був продюсером поезо-симфо-рок постановок, створив концепцію кількох фестивалів ("Вивих", "Альтернатива"), також був одночасно і продюсером, і ведучим театралізованих акцій "Реберітація".
Поезія В. Неборака — це по-справжньому нове альтернативне слово в сучасній українській літературі, його твори — не для легкого читання, а для непересічного читача, який цікавиться поезією. У його невеликих творах спостерігаємо глибинне розуміння ідей та проблем. Ліричний герой — переважно невтомний мандрівник у просторі й часі. Однак особливу увагу вдумливий читач звертає на лінгвістичний аспект творчості Віктора Неборака: мова поета вражає насамперед тим, що в нього українські слова творяться і співіснують у незвичайних комбінаціях і поєднаннях, а відсутність розділових знаків дозволяє словам по-різному поєднуватися між собою й цим самим справляти глибоке враження. Таким чином, читач на власний розсуд компонує словосполучення і стає ніби співавтором твору. Митець вважає, що в історичному контексті одне літературне століття відрізняється від іншого насамперед мовою. Тож перед кожним літературним поколінням, точніше перед кожним художником слова, стоїть найперше завдання — мовне. Загалом же у кожному творі поет визначає якусь конкретну мету, проте загальна тенденція для всіх його творів — це пародіювати, ніби бавлячись словом. Цим зумовлені новизна та авангардність, величезна кількість лінгвістичних та поетичних експериментів (автор — послідовний постмодерніст).
До таких експериментів належить, зокрема, низка поезій, об'єднаних за способом вираження, — "Віршоване шоу" із збірки "Літаюча голова" (1990). Калейдоскопом постають образи, змінюючись, трансформуючись, перебираючись із одного місця на інше і тим самим викликаючи асоціації, почуття та роздуми. "Фантазія метро" — справді фантазія, оскільки перед нами постає фантасмагоричний малюнок з "літаючою головою", що її тобі "підпилює двійник" з тьмяної і ряхтливої шибки вагону підземки. У вірші "НЛО" — теж політ, і неважливо як — з головою чи без неї — на фантастичному десантному човні "К-АТАС-ТРОФА" з безліччю дір то в глибинах океану, то в безмежному космічному просторі. У третій поезії — ще одній "фантазії метро" — автор у своєрідній манері описав усю історію не тільки людства, але й планети Земля в підземеллі метро, там, де "все вужчий тунельний протяг". Поетичні рядки "Фантазії на тему ранкового автобуса" не рясніють різними привидами і духами, як у попередньому творі, але поїздка в цьому громадському транспорті постає в апокаліптичному вигляді: "Тіла автобус чавить, як цитрини. А душ екстракт замінює бензин". Наступні вірші "Фантазія метро. Відображення" та "Метро. Версії", за задумом автора поступово переносять його дух із горизонтальної площини у вертикальну. Детальніше цей процес відображений у наступних віршах збірки: "Вертикальне скло тяжке і гостре" та "Вертикаль". Вірші ж восьмий ("Літаюча голова. Виробничий автопортрет") і десятий ("Вона піднімається як голова...") остаточно створюють фантасмагоричну атмосферу "поетичного шоу". Автор досить вільно поводиться і з правилами словотвору, ніби жонглюючи словами, і з традиціями віршування. Цей яскравий взірець модерної літератури приваблює читачів своєю новизною й незвичністю.
"Сад" — це поезія з першої збірки автора "Бурштиновий час" (1987). Зауважимо, що бурштин називають каменем, у якому застиг час. Можливо, авторові теж хочеться спинити час, аби застигли побачені моменти життя (сад) і відчуття краси, яка полонить його серце. У вірші "Сад" панує зелень, навіть час для ліричного героя має зелений колір: "Восьма забарвлена в зелений колір". Слово "сад" викликає асоціацію із зеленим кольором, і все довкола стає зеленим. Герой не може цього пояснити, він просто "так відчуває". Зелень поступово заповнює все довкола, навіть у кімнаті: "Яскравішає зелене на килимі, на кріслі, на томах Франка, в передпокої стає помітним зелене пальто". Цьому сприяє навіть прихід батька, бо він впускає "в хату зелений вечір". Зелений колір — колір буяння рослинності, символ життя на землі. Навіть чорно-білий сад зі старого фото раптом оживає зеленим кольором і струшує на долоні ліричному героєві "смарагдові каплі". У цій обмеженій простором реальності панує зелений — це колір життя і розвитку, від якого на душі "затишно і бентежно". Ми не зустрічаємо в цьому вірші нарочитого гротескного чи пародійного звучання, навпаки — твір сповнений тонкого ліризму і спокою.
У своїй поетичній творчості Віктор Неборак — послідовний майстер постмодернізму, його поезії хвилюють, викликають контрастні почуття, тим самим створюють передумови для вдосконалення людської особистості.