Від полонянки до дружини могутнього султана. Феномен Роксоляни (за історичною повістю О. Назарука "Роксоляна")

Нині багато говорять про феномен української дівчини Роксоляни. Дехто віддає належне її вроді та розумовим здібностям, інші не вбачають у цьому нічого надзвичайного і схильні приписати карколомні сходження української полонянки випадковому збігу обставин. Я вважаю, що розгадку своєї таємниці попівна з Рогатина залишила ще не одному поколінню співвітчизників. У Стамбулі з фактом існування Роксоляни вже давно змирилися, віддали їй належне місце в історії і у вигляді пам'ятника. В Україні продовжують тлумачити життя Роксоляни по-різному. І не дивно. У серці цієї жінки боролися гарячі почуття і холодний розрахунок. Вона не боялася полону, наче доля не лише у вигляді зустрічі з циганкою-ворожкою, а й за допомогою інших таємних знаків вела її шляхом сходження до великого кохання, багатства, влади. Своїм спокоєм і врівноваженістю Роксоляна дивувала навіть тих, хто вів дівчат у рабство.

Я не вважаю Настю Лісовську ідеалом жіночності. Занадто багато їй доводилося чинити всупереч вірі, гідності, благородству задля того, щоб посісти те місце в серці султана, до якого вона прагнула від самого початку життя в гаремі. Роксоляна наче володіла даром ясновидіння: здавалося, ще у школі для полонянок, сумлінно навчаючись, готувала себе до ролі першої леді в могутній імперії Сулеймана Пишного. При першій зустрічі з султаном вона наче знала, що не може не сподобатися йому. Пригадується епізод з повісті О. Назарука, як вона скромно стояла біля дверей, обіпершись об грати вікна, за яким цвів жасмин і таємничо сяяв місяць; Вона зумисне не дивилася на султана, глянула лише раз. А він зупинився, довго на неї дивився, а потім сказав, щоб пішла з ним.

Першим моральним і психологічним випробуванням для Роксоляни було по бороти в собі християнську віру. Вона навіть на святу гору Афон вирушила шукати відповіді на свої вагання. І не знайшла. Ніхто не дав їй відповіді, настільки великим є гріх відмовитися від віри своїх батьків і пращурів. Тож вчинила на свій розсуд: стала мусульманкою. Далі вже, поза християнською мораллю, було легше: можна усунути своїх суперників заради дітей, можна омити руки кров'ю ворогів — теж заради дітей і ще багато різних "можна".

Я не ідеалізую образ Насті Лісовської, але пишаюся тим, що проста дівчина-українка змогла стати тією, ким стала. І не важливо у цій ситуації, провидіння це було чи випадковий збіг обставин. Феномен Роксоляни ще довго не даватиме спокою історикам, дослідникам і просто закоханим романтикам.