Образ чоловіка у прозі Панаса Мирного

Неперевершений талант Панаса Мирного душевного аналізу у поєднанні з його знанням побуту народу велику користь приніс у вивченні народного життя і типів народного середовища.

Письменник схильний до змалювання різнохарактерних героїв у різних ситуаціях і оточенні. Щоправда, ми звернули увагу лише на героїв-чоловіків, характеристика яких теж не відзначається однотипністю.

Умовно за приналежністю до певних соціальних категорій ми розподілили типи персонажів на такі групи: чиновники, інтелігенція, різнотипні представники панства, селяни.

Панас Мирний наголошує на тому, що кожен із цих представників далекий від ідеалу. Уже І. Нечуй-Левицький запропонував своїми творами "зірвати ореол святості" з українського селянина, зобразити його правдивий характер. Панас Мирний іде далі, зриваючи маску ідеального героя із різноманітних представників українського суспільства.

Так, в оповіданні "П'яниця", зображаючи два покоління українського чиновництва, письменник показує загниваючу основу людини на державній службі. Старий Левадний, щоб досягти чогось в житті, добре засвоїв науку підлабузництва, на якій і трималася основа чиновницького життя. Як той заєць, що солодше Моркви нічого не куштував, він не уявляє щастя своїх дітей поза чиновницькою службою, а тому свій досвід передає синам. Старший Петро добре засвоює батькову науку. Автор змальовує його як бравого вродливого молодчика, що не понехтував добром вдови, першим дівочим цвітом Наталі. Прямо протилежними рисами наділений його брат Іван — головний герой повісті. Як людиною непривабливої зовнішності, .хворобливою, ним заволодів комплекс неповноцінності. Його страх і замкнутість призводять до того, що він стає п'яницею, посміховиськом веселих відвідувачів губернських кабаків і до одинокої смерті в шпиталі.

Іван Левадний — маленька сіра людина. Жорстокий світ не підкоряється таким особистостям, а спочатку ламає їхню волю, а далі фізично знищує їх.

На прикладі героїв повісті "Лихі люди" Панас Мирний подає чотири типи, на які розподілилась українська інтелігенція у XIX столітті.

Шестерний — монархіст, який на посаді помічника прокурора, як сторож-собака охороняє самодержавство, не переймаючись несправедливістю державного ладу — він мріє про високу кар'єру.

Попенко — представник українського духівництва, який боронить невігластво і темноту селян від шкільної науки, бо мріє не про спасіння душ його прихожан, а про власну наживу.

Жук — представник революційно-демократичного народництва, який по дурному втратив можливість здобути освіту і принести тим самим реальну користь простому народу. Він розриває зв'язки із аристократичним середовищем, записується в артіль рибалок, щось намагається змінити у їхньому житті на краще, але що під силу вчителю чи адвокату — не піл силу простому рибалці: він опиняється у в'язниці.

Найбільш повно розкривається у повісті характер письменника Телепня. Більше того, всі образи твору подаються через призму його хворої уяви, неначе натякаючи на те, що вся українська інтелігенція "хвора" і далека від проблем української нації. У своїх творах Телепень намагався правдиво відображати життя простих людей, привертаючи таким чином увагу громадськості до їх проблем. Але Телепень взяв на себе непосильну ношу. Випробовування, які він взяв на свої плечі, сильніші за нього: у в'язниці він божеволіє і накладає на себе руки.

Розтлінна сутність чоловіка розкривається в образах чоловіка-звабника, до якого Панас Мирний неодноразово звертається у своїх творах. Не зважаючи на його соціальний статус — це чиновник пан, крамар чи наймит — у нього відсутня відповідальність за долю жінки, з якою він зазнає хоч і фізіологічних, але все ж таки втіх. Більше того, Панас Мирний створює новий образ в українській літературі XIX ст. — образ чоловіка-альфонса. Якщо раніше такий тип привласнював собі тіло жінки, інколи й душу, то Василь ще й її кровно зароблені гроші. Характер цього типу поглиблюється ще й тим, що він не представник панівної верхівки чи аристократії, а такий самий наймит, як і його жертва.

Тип простої людини, селянина-вбивці розкриває Панас Мирний у співавторстві із своїм братом Іваном Біликом в образі Ничипора Вареника із роману "Хіба ревуть воли, як ясла повні?". Серед чинників, які спричинили деградацію особистості Чіпки автор називає наслідки колоніальної політики Росії щодо України, соціальну несправедливість, яка була характерною ознакою українського суспільства, ущербну спадковість, особливості характеру героя.

Таким чином, Панас Мирний, розвінчавши образ позитивного героя у різних сферах українського суспільства, показав недостатність українського чоловіка-громадянина, чоловіка-державного службовця, чоловіка-сім'янина, чоловіка-коханця.