Роман "Хіба ревуть воли, як ясла повні?" — гірка дума про долю українського народу

Роман "Хіба ревуть воли, як ясла повні?" — гірка дума про долю українського народу

В історії української літератури другої половини XIX століття творчість Панаса Мирного посідає визначне місце. У багатьох своїх творах письменник порушував життєво важливі теми, викривав експлуататорський характер класового суспільства дореформеного й особливо пореформеного періоду, сміливо виступив проти нього, закликав до боротьби і шукав виходу з тяжкого становища. Саме таким був його соціально-психологічний роман "Хіба ревуть воли, як ясла повні?", у якому письменник широко відобразив тяжке життя українського селянства, його гірку, безрадісну долю, але показав, що дух волелюбності ще живий у народі. Розгортаючи історію села Піски протягом трьох поколінь, письменник відтворює майже сторічну історію всього українського селянства. Показує, як ще за часів козацького розселення в Пісках точилася боротьба між біднотою і козацькою старшиною, яка під час закріпачення селян захопила кращі землі, прикріпила до них колишніх рядових козаків і почала їх нещадно експлуатувати.

Так народжувались українські пани. І письменник гнівно їх викриває, показуючи, що "пан і старшина — як брати рідні", "ворон ворону ока не виклює".

Правдиво змальовує Панас Мирний поневолення трудівників України також польськими і російськими панами.

За заслуги перед царським престолом Піски були даровані генералу Польському. Він походив з тієї "голопузої шляхти", котра в Польщі за панування магнатів кишіла по їх дворах, годувалася з їхнього столу і за це підтримувала своїх хлібодавців на усіляких сеймах і сеймиках. Коли ж розпалася Річ Посполита, пан Польський кинувся до Петербурга, "заліз у якийсь полк", терся до передніх вельмож, поки таки "дотерся до генерала... і Пісок".

Закріпачення українських селян проводилось силою. Як приїхав пан Польський у село Піски і сказав: "Земля моя! ви мої! і все моє!" — селяни підняли бунт. Не відразу вони підставили свою шию під кріпацьке ярмо. Але у Піски було введено військо, і селяни опинилися у неволі.

Особливо посилився кріпосницький гніт з приїздом у Піски генеральші "великородної" пані Польської. У романі показано разючі картини самодурства генеральші. Від нудьги завела вона в себе величезне котяче царство, за яким доглядала дівчина, кріпачка Мокрина. Коли Мокрина випадково придавила кошеня, то пані не подарувала їй котячої смерті. "На другий день Мокрина серед села прилюдно, цілий день мазала панські кухні закола, а на шиї в Мокрини за її щирі послуги — на червоній стьожечці тіліпалося здохле котятко". За наказом генеральші люто катують і кріпачку Уляну.

Отже, з приїздом генеральші Польської до села піщани зрозуміли, що пропали навіки.

Розповідь про жорстоке володарювання панів Польських майстерно відтінюється колоритними малюнками з життя закріпаченого селянства, що правдиво відбивають дух феодальної епохи. "Тілиста рука товстопузого Потаповича" не одному кріпакові "виправила щелепи", не в одного "вилущила зуби". Але ще гірше стало, коли прикажчиком став "свій Карпо Дровиченко — "іржа, не чоловік: якщо вже на когось уїсться, то точить-точить, поки таки наскрізь не проточить". Саме він підбив кріпосника запровадити шостий день панщини на тиждень, відібрати у селян рештки поля.

Таким було для піщан "лихо давнє" — кріпацтво, але не кращим стало й "сьогочасне" — земство, що чекало на селян після скасування кріпацтва. У романі яскраво й правдиво показана зміна однієї форми гноблення народу іншою, новішою і зручнішою для панівних класів. Пореформена доба породила земство, яке нібито забезпечувало народне "благо". Насправді воно складалося із представників поміщицько-буржуазного середовища.

А як проходили вибори земських "гласних"? Становий Дмитренко, приїхавши до села, прочитав указ, розповів, кого вибирати: забороняв "сіре мужиччя" у гласні "перти", радив панів, котрі "усе знають й усе, що треба, зроблять", вихвалявся навіть, що як повибирають "мужву", то щоб начувалися..."

Панас Мирний викриває також антинародну діяльність земства. "Раду радили одні пани". На першому ж засіданні земської управи було затверджено новий податок на землю: "в кого її більше, той платить менше, а в кого менше — з того й бери".

Як належала влада у повіті панам Польським, так вона у них і залишилася після реформи. Це була зграя гнобителів, вигодуваних "чужою працею", взутих і одягнених "чужими руками", з якими боротися селянам було ще несила.

Таким чином, у творі "Хіба ревуть воли, як ясла повні?" письменник гостро засуджує суспільно-політичний лад, оснований на гнобленні й експлуатації трудящих, доводить необхідність знищення його і побудови нового устрою, який би відповідав інтересам трудового народу.