Погані діти — велике нещастя матері (за романом П. Мирного "Хіба ревуть воли, як ясла повні?") (1 варіант)

У соціально-психологічному романі братів Рудченків "Хіба ревуть воли, як ясла повні?" накреслено новий підхід до розв'язання одвічної проблеми жіночої долі. Автори показали, що й пореформені часи мало що змінили в становищі жінки. Навіть юридично вільна людина не отримала в світі несправедливості й гноблення можливостей для досягнення особистого щастя.

Мотря — мати головного героя роману "Хіба ревуть воли, як ясла повні?" — чи не найтрагічніша жіноча постать в українській літературі XIX століття. Адже протягом усього життя її спіткають соціальні й особисті лиха, раз у раз занурюючи усе глибше й глибше у вир безнадії та смутку.

Життя цієї жінки змолоду було важким: крім убожества, вона мусила долати ще й неприязнь односельців. Через те, що вона стала вдовою при живому чоловікові (він мав ще одну жінку) і одна підіймала сина, забобонні селяни відмовляли їй в роботі та з острахом обминали її хату.

Довгі роки боролася Мотря з нестатками й лихом та нарешті після смерті далекого родича одержала шмат поля "днів на десять ". Жінка аж помолодшала, в душі зародилася надія. Вона і сама завзято працювала на своєму ґрунті, і сина призвичаїла до землі, намагалася вселити у нього надію. Та недовго Мотря з Чіпкою раділи. Землю в них відібрали, а сплатити за неї не було чим. Гострим ножем у самісіньке серце вдарила Мотрю неправда, але власний біль відступав перед горем сина.

Чіпка страшно побивався через утрату землі. Перед натиском цієї біди він не виявив належної стійкості, зламався, втратив віру в справедливість, вирішив, що нема в житті щастя, призвичаївся до гіркої. Мотря, гамуючи власні переживання, знаходила в собі сили втішати й заспокоювати сина. Проте саме від нього вона зазнала найстрашнішої кари. Чіпка став пропивати все, що було зароблено власною працею, завів собі друзів-розбишак. Скільки горя зазнала Мотря, скільки лихих думок передумала в ті чорні дні, коли син пропивав майно, ображав злими словами: "як підстрелена горлиця тіпається-б'ється, тихо туркоче й стогне, так мати затіпалась на печі в куточку...".

Чорні дні настали для Мотрі, але материнська любов справді безмежна, серце матері не здатне довго пам'ятати кривди й образи. Почувши, що Чіпку посадили до "чорної", вона намагається розрадити його. Гіркі й суперечливі думки й переживання Мотрі відбивають горе нещасної матері. Хоч Мотря й обурена лихими вчинками сина, її серце болить через його безталанну долю. Коли ж вона дізнається, що Чіпку прилюдно катували солдати, а потім ще й люди насміхалися з його страждання, вона ладна забути всі спричинені ним образи. Материнське серце бунтується, ненавидить і москалів-екзекуторів, що вчинили розправу, і односельців: не захистили, а ще й додали образи.

Життя, як відомо, непередбачуване: коли нещастя, здавалось, перевищили усі знані межі, воно подарувало Мотрі ще одну, останню, радість. Син, помирившись із матір'ю, одружився із коханою. Взяв собі гарну дівчину, разом з нею почав нове життя, завдяки працьовитості знову став заможним чоловіком. Зародилася в серці матері нова надія.

Радіючи за сина, Мотря навіть помолодшала. Щастя нагло переривається, бо знову горілка засліпила синові очі. Неможливість перебороти беззаконня наводить Чіпку на невеселі роздуми: "Сказано: великий світ, та нема де дітися! Коли б можна, — увесь би цей світ виполонив, а виростив новий... Тоді б, може, й правда настала!" Проте замість справжніх пошуків правди він під впливом "лихого товариства" повертається до розбійного життя, і тепер уже назавжди. Розуміючи, що надії немає, що немає прощення гріхам синовим, Мотря аж почорніла від нового горя і як бажаного порятунку чекала тепер тільки смерті.

Материнське страждання не можна передати словами. Мотря не може нічим виправдати "криваві" вчинки сина в боротьбі за "правду", знищення ним невинних людей. Не може знести того лиха, що скоїв її син. Горе її ще страшніше від того, що вона, не витримавши страшних наслідків синової "боротьби за правду", сама викрила його злочини.

В образі Мотрі втілилися риси матері-страдниці, на долю якої випали найжорстокіші випробування. її син, від народження щирий,. чесний, відвертий і працьовитий, чуйний до людського горя, звернув у пошуках істини на хибний шлях, перетворився на злодія — зарізяку.

Єдиний син — єдина надія і втіха материнського серця — приніс їй найлютіші страждання. Тому рішення і дії цієї жінки набувають символічного звучання: це сама справедливість, саме людське сумління карають і злочин, і злочинця, ким би він не був.