Передісторія села Піски — поштовх до моральної деградації наступних поколінь (за романом Панаса Мирного та Івана Білика "Хіба ревуть воли, як ясла повні?")

Про часи найперших поселень мешканці села Піски вже й не пам'ятали. Тоді для чого були потрібні авторам роману такі далекі екскурси в минуле, навіщо вони дали історію села Піски? Мабуть, для того, щоб яскравіше показати еволюцію людських характерів від початку їхнього зародження. Дослідити витоки отих деформацій психіки й моралі, котрі давали потім такі потворства, як пияцтво, розбій, убивства.

За давніх-давен село Піски було вільним, козацьким і "зайвої землі лежало неозорно перед тобою й за тобою... Приходь, заори, скільки хоч — ніхто тобі й слова не скаже". Останнім носієм того козацького часу є січовик Мирон Гудзь, який не змирився з неволею. Хоча й "заржавіла січова рушниця, злігся порох, розгубилося креміння. Став Мирон поле орати та хліб сіяти..." Та не міг пережити він кріпаччини: "Як косою скосила його думка про неволю. Захирів старий, згорбився, скарлючився... та й умер останній січовик без одного року ста літ".

Саме з другої частини, яка належить перу Івана Білика, починається історія панів Польських та закріпачення піщан. Ніхто з них не передчував, якою національною бідою ляже на них те ляське вислужування перед москалями. За "особливі заслуги" село Піски було подароване новоспеченому генералові, який почав перевиховувати вільний козацький рід. "Налетіла Москва на Піски, як сарана на зелене поле, та кинулась усе жерти, усе трощити".

Розділилося суспільство на національні кола: москалі — всьому голова; ляхи — москальські підлабузники; жиди — прислужники ляхів, набудували шинків, почали споювати українських селян, брати податки. Усім їм добре на Україні, крім самих українців.

Поступово змінилася психологія колись вільного народу. "Піщани справді розпились, розледачіли... Неволя, як той чад, задурманила людям голови..." Зубожіло село, стало обшарпаним, тільки ще козачі хатки біліють. Стали по селу орудувати розбійники, шукати легкої поживи. Дивина, колись двері ніколи ні в кого не запирались, а тепер "і на засові страшно..."

Отож, селян заганяли в ярмо панщини, хлопців віддавали у москалі, збривши вільні козацькі чуби. Молодих дівчат брали у панські покої, а ті плодили байстрюків-безбатченків. Українців обертали на покірних, безмовних, робочих волів. Чи зміг би Чіпка не стати "пропащою силою" в таких умовах? Це ще одне риторичне запитання!