Ідейно-смислове навантаження образу Галі у романі Панаса Мирного та Івана Білика "Хіба ревуть воли, як ясла повні?"

У шлюбі розбійника і повії народилась дівчинка — чиста, незаймана. Як втілення народних уявлень про красу, душевне здоров'я, моральну чистоту змальована Галя в романі. "Польовою царівною" названо її в романі, і читач одразу уявляє всю чарівність дівчини. Письменник її порівнює з перепілкою, білочкою, причудою, що заворожила парубка. Щира, весела усмішка на устах, добрі оксамитові очі, вся невеличка, в'юнка постать "польової царівни", мов у дзеркалі, відбивають її внутрішні якості, основні риси характеру дівчини. Схематичність образу проявляється у її портретній характеристиці. Автор зображає її такою красунею, яка виглядає інородцем у злодійському середовищі.

В образі Галі авторові найбільш пощастило відобразити людську сторону людини: високі моральні якості, благородні людські почуття.

Живе Галя з своїми батьками на хуторі, далеко від села, від людей. Крім своєї домівки вона не знала іншого середовища, інших людей. Проте погляди її на життя в корені відрізняються від поглядів її батьків, Чіпки. Вона не піддалася згубному впливові батьків, не сприйняла огидливих рис нездорового соціального середовища, знайшла в собі сили засудити злочинне товариство на чолі з Чіпкою і її батьком, назвавши свою хату тюрмою, пеклом, в якому вона мучилась, скніла: "Ти думаєш, — перегодя трохи, знову почала Галя — ти думаєш — легко мені дивитись на життя батькове побік з життям добрих людей!.. Сиди, як у тюрмі, на запорі... Настане вечір — ціла юрба п'яних людорізів валить у хату...".

Вона прагне покинути це кубло, виїхати в інший край і чесно, мирно працювати, її мучить, що вона — розбишацька дочка, носить награбоване, знається, живе поруч з душогубцями, гультяями: "Це все, що на мені, — все грабоване! Ти думаєш і не давить воно мене? Мов хто рукою за горло душить, випирає дух з мене... Ще день — сяк-так, переможеш... А вночі ляжеш спати, то й привиджується тобі: буцім лізе хто, кричить: "Оддай мій платок!.." — та й тягне за волосся... "Оддай моє намисто!.. — та й хапає холодними, як лід, руками за шию... Ти думаєш... легко воно мені носити його, — оце рам'я?., легко?! Та як ухопить зо зла руками шовкову спідницю, так і рознизала од подолу аж до самого стану...", її весь час мучать думки про тих людей, добро яких вона носить. Для неї "краще голою ходити, ніж мучитися у "тюрмі", в якій вона живе".

Тавро всіх її переживань лежить на її обличчі, відчувається в поведінці, в співах. Зовні вона здається веселою, а на душі — неспокій і тривога. Мова Галі тиха, лагідна, поетична, як і її вдача. Вона не говорить, а "щебече, як ластівочка".

За вдачею вона лагідна, добра, спокійна. Вона просила Чіпку покинути товариство, розбійне життя і пристати до чесної праці: "— Ні, покинь! Покинь!.. — А то я сама задавлю тебе своїми руками... — нестямно белькоче вона, обвивши його шию руками, та обдаючи гарячими поцілунками". Вона намагалась разом з Чіпкою прожити чесно: з великим полегшенням залишає рідну сім'ю, і вибирає нелегкий, та чесний достаток Чіпчиної родини. Вона мріє завести своє хазяйство, придбати волів, бо вони смирні, тихі: "І все в нас буде тихо, мирно: ні лайки, ні сварки, ніколи..." — такий ідеал, кінцева мета прагнень Галі.

Все в неї оживало в руках, скрізь вона давала лад, порядок сама коло господарства ходила, біля печі поралась, матері не допускала: "Галя сама коло господарства ходила: коло корів та овечат і біля печі — всюди сама: Мотрі й не підпускала".

Свекруха не могла нарадуватись на Галю: "Як ти ввійшла до нас, то мов праведне сонце вступило в хату, немов нам очі розв'язала, світ повила рожевим квітом...". А Христя, зустрівшись з Галею, відразу з нею потоваришувала. Перші її слова були про неї: "То вже що багата та вродлива, а привітна, та вбачлива до кожного".

Отже, Галя була як промінь сонця серед брудного життя Чіпки. Вона простягла йому руку порятунку, зробила все, щоб врятувати коханого. Не жаліла своїх сил заради Чіпки. Намагалася завжди бути поруч із ним. Але Чіпка не зміг всього того оцінити, він все ж таки повернувся до свого товариства. Галя намагалася його підтримувати, заради нього вона ввійшла в те товариство злодіїв і волоцюг тихим "янголом — спасителем", намагалася навчити запеклі харцизяцькі душі, п'яні голови любові до людей, до їх мирних звичаїв, до раз заведеного тихого життя".

Поживши деякий час з Чіпкою і відчувши своє безсилля виправити становище, вона зрозуміла, що її золоті надії на тихе, щасливе життя безжалісно розбились об твердий мур незламної волі чоловіка, що вона потрапила з вогню та в полум'я і страждання її, відтак, стали незмірно тяжчими, нестерпними: "Вона бачила — серце її правду казало, — що не вдержать уже їй Чіпки біля себе, що йому остогидло таке життя — не вдовольняло його... І вона тихо-тихо, потай од Чіпки, нишком плакала... Вона справді не була "щасливою, не принесла й Чіпці щастя".

Чіпчиною поведінкою Галя була доведена до відчаю, і потрібний був ще один моральний удар, щоб життя її відкинуло на грань божевілля і смерті. Таким згубним ударом було не тільки звіряче вбивство Чіпчиною розбійницькою ватагою сім'ї Хоменка і арешт Чіпки, Галя побачила, що разом з Чіпкою згас той останній промінь надії, який іноді зігрівав жіночу розбиту душу, — пропало те в коханої людини, що її звеличувало, підносило, прикрашало, незважаючи на всі тіньові сторони її життя, — зникло саме втілення правди.

Якщо вона раніше щиро вірила в доброту Чіпчину, в його гуманність, в те, що він тільки рівняє панів і бідноту "своє відбирає" в багатіїв, то тепер вона раптом збагнула, інтуїтивно відчула, що дії Чіпки не є правдою життя. Побачивши зв'язаного чоловіка і "об'юшену кров'ю дівчинку: "Так оце та правда?! Оце вона!!!" — скрикнула не своїм голосом і несамовито залилась божевільним сміхом.

"Правда" — це головне, опорне слово у виправдальній філософії Чіпки. Із вуст Галі перед смертю дізнаємося, що вона з розпачу повісилась, це слово звучить з особливою силою, бо те жахливе розбишацтво, до якого він вдається, не є ніякою "правдою". І одчайдушний крик доброго серця, і трагічна загибель її є протестом проти Чіпчиної несправедливості.

У образі Галі я бачу гармонійне поєднання фізичної і моральної краси людини, втілення щирої доброти і сердечності, ніжності почуттів і жіночої вірності та дружби.

Образ Галі є яскравим прикладом порушення взаємозв'язків генетичного коду людини і її особистості. Це порушення автор використовує свідомо, намагаючись утвердити людину, як найвищу цінність земного буття. Звичайно, той факт, що Галя формується, як добра, чесна, правдива жінка у брудному злодійському середовищі перечить законам реалізму, але виправдовується авторським задумом, його побажанням протиставити образ Галі образу Чіпки, підкреслити, що людина в будь-якій ситуації повинна ставати вище своїх емоцій.