МАЛКОВИЧ ІВАН
(народився 1961 року)
Народився в с. Березові Нижньому Косівського району на Івано-Франківщині у селянській родині. Закінчив Івано-Франківське музичне училище (клас скрипки), філологічний факультет Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка. Працював редактором видавництв "Веселка", "Молодь", У 1992 році заснував власне видавництво "А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА", з якого побачили світ близько півсотні чудових дитячих книжок українською мовою.
Поет. Автор поетичних книжок "Білий камінь", "Ключ", "Вірші", "Із янголом на плечі". Має віршовані переклади і переспіви (з польської, англійської, російської літератур).
Образи бачення довколишнього світу й прагнення виразити його за допомогою художніх засобів
(лірика Івана Малковича)
Бурхлива хвиля шістдесятників поволі стихла, поступившись перед "тихою хвилею" літературних новобранців 60-х — початку 80-х. Але вже перші роки 80-х засвідчують появу на митецьких обріях нового покоління із власною естетичною орієнтацією. Це була сила, яка щодалі дужчала і засвідчувала переваги самодостатньої, духовно здорової творчості, не затиснутої в лещатах примусової чи добровільної заідеологізованості. Ця сила мовби наново починала з того рубежу, який був штучно обірваний у другій половині 60-х.
Серед творчого добутку цього періоду яскраво вирізняється поезія Івана Малковича, яка проголошує безумовну естетичну вартість краси, народженої з глибин національного духу. Читаючи його вірші, ми відчуваємо їх схожість із модерновою поезією 20-40-х років (П. Тичина, Є. Плужник, Б.-І Антонич, В. Свідзінський). Саме тому творчість Малковича та інших представників нової генерації можна віднести до постмодернізму в українській літературі.
Поезію І. Малковича не можна читати швидко, лише Очима. Перший же прочитаний вірш вимагає ще раз повернутися до першого рядка, читати серцем, розчиняючись у красі художніх образів. Дивним здається нам навколишній світ митця, але досить лише подивитися на нього поетовим поглядом — і перед нами розривається найпотаємніша суть кожної деталі буття, природи, явища — усього того, що становить наше життя.
Я загубив свій ключ: я голочку соснову
Назвав своїм ключем — і загубив чомусь... —
зізнається І. Малкович. Усього два рядки — а який глибокий символ! "Ключ" — як зв'язок із своїм родом, корінням, без нього неможливо відімкнути двері до оселі (читай історії) багатовікової родини, тож і доводиться "до дверей тулитися". Але чому цей "ключ" — "голочка соснова"? "...Чому так пахне він мені, // як голочку сосни у пальцях розтираю?" В уяві виникає образ розтертої соснової голочки, навіть відчувати терпкий присмак хвої, її свіжий запах. І раптом — як осяяння: природа! Ось де наше коріння, ось що споконвічно стоїть "при роді": навколишня краса матері-землі, її багатство й щедрість. І нещасною буде та людина, яка загубить ключ від усього цього. І вже не буде повернення у той "загублений рай" (вірш "Загублений рай"), від якого "на двадцятий поверх коріння не дотягується", "й землі не чуєш".
От і настає неминуча розплата за "загублений рай":
...зітерлась шкіра: ріже по живому
Байдужості пила, іржа цинізму й ліні.
Художній прийом алегорії влучно передає стан душі, вигнаної "з раю", — вона "в жалів кріпачить", а все твоє життя перетворюється у сіре існування "бджоли, що загубила вміння любити мед". Не менш пронизливою алегорією вражає і поезія "Пісенька про черешню", у якій образ черешневої кісточки, що "просвердлить сорочку тонку" і "ввійде ... у серденько, як в черешеньку", зливається з образом безжалісної кулі.
"Зводить душу" (знов-таки влучна метафора Малковича) і "старосвітська балада" "Із янголом на плечі", в якій поет вдається до вічної теми двобою чистого добра із жорстокою сірістю буденності. Через баладу "хтось бреде собі самотньо // із янголом на плечі". На цій дорозі життя його "сірий маятник", "все дужче бухка" у спину. "Стогне янгол ледь живий..." під вітром випробувань і міцними ударами долі. Та ми віримо, що цей "хтось" (я, він, ми всі!) обов'язково вистоїть, бо його веде віра у янгола — добро: "...вуста дрижать гарячі: // янголе, не впадь з плеча". І з цією вірою приймаємо "З нічних молитов" побажання — благословення:
Хай кожен в цім світі спасеться,
Хай світить з-за темних круч
Довкола кожного серця
Віри твоєї обруч.