Образ вчителя проходить крізь життя кожного з нас. Я пам'ятаю своє Перше вересня, коли шкільний дзвінок пролунав для мене вперше. Пройшло всього чотири роки, але цей день живе у моїй пам'яті з усіма подробицями. Зараз у нас викладають багато вчителів, які вчать нас різних предметів. З одного боку, всі вчителі — різні, але з іншого — вони виконують одну дуже важливу справу: навчають та виховують нас.
У поезії "Вчителька" Андрій Малишко змальовує образ саме такої жінки, яка навчає та виховує. Минуло багато років, але автор пам'ятає свою вчительку:
Вчителько моя, зоре світова,
Де тебе питать?
Де тебе зустріти?
У творі сказано про невтомну працю вчителя, яка обов'язково залишить свій слід у житті кожного учня:
На столі лежать зошитки малі,
І роботи час проганяє втому.
І летять-летять в небі журавлі,
І дзвенить дзвінок
Хлопчику малому.
Змальовуючи образ своєї вчительки, Андрій Малишко висловлює подяку всім вчителям, які навчали, навчають і будуть навчати нас. Недарма автор передає глибоку любов і пошану до вчителя в останній строфі:
Вчителько моя, зоре світова,
Раднице моя
На Вкраїні милій!
Нехай ці рядочки стануть гімном для нас, сучасних учнів!