До славної сторінки в історії нашої країни — боротьби українського народу проти шляхетської Польщі за своє соціальне й національне визволення під керівництвом відважного гетьмана Богдана Хмельницького звертається поет Андрій Малишко у вірші "Гомін, гомін по діброві".
Тривогу і неспокій тих буремних часів передано у рядках:
Гомін, гомін по діброві,
А над полем все заграви...
Пожовтіли буйні трави.
Наче сама природа: поле, вітер, діброва — доносить-довіває нам подробиці давно минулих подій, які відбувалися на цій землі.
У вірші звучить звертання-заклик Богдана Хмельницького до козаків, яких він любовно і по-дружньому називає "хлопцями", згуртувати свої сили, одностайно виступити проти ворога за рідну неньку-Україну, що, мов квітка, в'яне від шляхетської наруги і сваволі.
Згадка про Жовті Води повертає читачів до тих давніх часів, коли козацьке військо на чолі з Богданом Хмельницьким вщент розгромило польсько-шляхетське військо біля річки Жовті Води. Шляхта розбита, вона, тікаючи, "топче дикі терни, загубивши шлях додому".
Природа у вірші є ніби учасником змальованих подій, вона поділяє з людьми радість перемоги і сумує за загиблими:
Гомін, гомін по діброві,
А над полем все заграви...
Пожовтіли буйні трави.