Притча Івана Липи "У невідому путь" — це, по суті, філософія життя. Написана вона для тих, "хто сам кермує власним життям". Героїня притчі — черепаха, яка народилася у мальовничій долині серед очерету, де повно поживи, де тепло і затишно. Лежи собі і грійся на сонечку, час від часу ласуй комахами, яких цілі рої кружляють над тобою. Так і живуть десятки її подруг, які дві-три сотні літ гріються на сонечку, поїдають комах, згодом перестають тішитися своїм життям, бо за сотні літ їм обридає і ставок, і місяць, і сонце, і зорі. Не такою виявилася черепаха, про яку розповів Іван Липа:
"Коли вдоволена, грілася проти сонця, — усе дивилася на далеку гору, де сідали орли ширококрилі.
Звідти щоранку випливало в тихе повітря сонце тепле, а ввечері виходив місяць ясний.
Там небесна блакить ніжно обнімала зелену верховину...
І полюбила черепаха сонце і місяць, і блакить небесну, і забажала до нестями пізнати їх.
Помандрувала в далеку, невідому путь..."
Уже одне прагнення наблизитися до сонця і небесної блакиті виділило б черепаху з-поміж десятка їй подібних. Та черепаха пішла далі задля здійснення своєї цілі — вирушила у далеку і невідому мандрівку. Незвідане її не лякало і не зупиняло. Адже попереду була вершина гори, яку огортає блакить і на якій спочиває місяць.
Дуже довгим виявився шлях відважної черепахи до обраної мети. Місяцями крок за кроком долала вона широку долину, потім ще повільніше повзла нагору, впиваючись сильними кігтями у кам'янисту поверхню. Цупко трималася за землю, бо знала, що зірватися їй не можна: або перевернеться на спину і загине, або розіб'ється об каміння. Шлях нагору ставав дедалі важчий і небезпечніший, їжі траплялося все менше на її шляху. Вона вже й постаріла та обросла мохом. Можливо, знесилена черепаха і повернула б назад, та враз зрозуміла, що цього вже зробити не зможе. Можливо, і пожалкувала, дивлячись вниз на далеку тепер мальовничу і затишну долину, але продовжувала дряпатися нагору. І в цьому був її подвиг, вияв сили духу.
Терплячи голод і холод, черепаха потроху зневірилася у своїх силах. Можливо, і поставало у її видіннях колишнє безжурне життя. Але ці солодкі видіння не могли затьмарити небесної блакиті, повного місяця і яскравого сонця. Мета вже була такою близькою. Нарешті настала довгоочікувана мить завершення її мандрів. Коли вона стала на вершині гори, побачила таку картину:
"Холодне сонце стоїть високо-високо, світлий місяць сходить далеко-далеко, а блакить небесна аж за місцем і за сонцем..."
Вона такий подолала шлях, так боролася за життя щохвилини, щомиті, і раптом такий фінал її мандрів. Але ж яким високим змістом було сповнене життя черепахи і яку благородну ціль переслідувало її мужнє серце! Вона — борець, і цим заслуговує на справжнє захоплення, бо невпинним прагненням досягти своєї мети вирізняється з-поміж інших, які і скінчили своє життя там, де народилися, навіть подумки не подолавши й кількох десятків кроків уперед.
Особисто я — на боці істинних борців, котрі переконані в тому, що життя — це боротьба.