Відомий український поет Василь Симоненко писав:
Можна все на світі вибирати, сину, Вибрати не можна тільки Батьківщину.
Богдан Лепкий теж був упевнений, що не можна вибирати матір, вітчизну, рідний край. Та людям інколи доводиться всупереч своїм бажанням покидати домівку, їхати на чужину. Свою поезію "Журавлі" Б. Лепкий присвятив переселенцям, бідним галицьким селянам, які в пошуках кращої долі змушені були виїжджати в далекі краї:
Видиш, брате мій,
Товаришу мій,
Відлітають сірим шнуром
Журавлі у вирій.
Вони тікали від політичного й економічного гніту, безземелля, нестачі, голоду, а знаходили там важку працю, приниження, ще більшу бідність. Чужина не приймала їх, вони були чужими на цій землі.
Сірий безликий натовп затурканих людей, що жадали кращого життя, нагадував поетові журавлиний ключ. Дорога на чужину і для птахів, і для людей була важкою, небезпечною, повною несподіванок:
Кличуть: кру! кру! кру!
В чужині умру,
Заки море перелечу,
Крилонька зітру.
Недарма саме журавель, який облітав сто морів і сто земель стверджує, що кращого місця, ніж рідний край, рідна земля, немає.