Мотиви лірики Пантелеймона Куліша

Життєвий і творчий шлях Пантелеймона Куліша — це подвижницька діяльність в ім'я збереження і розвитку національної самосвідомості рідного народу, його духовного поступу, освоєння ним літературно-мистецьких, культурно-освітніх та наукових надбань світової цивілізації, невпинний пошук правди. Лейтмотивом творчості П. Куліша було прагнення зберегти національне обличчя українського народу, мову, культуру, звичаї і традиції, закласти основи національної самобутності, української літератури і водночас європеїзувати українців.

Лірика Пантелеймона Куліша є найяскравішим в історії української поезії зразком якісного стрибка від народнопоетичних засобів лірики першої половини дев'ятнадцятого століття до формування поетики символізму в межах романтичного дискурсу кінця століття. Ми відчуваємо обізнаність поета з національним фольклором, літературою, історією, народною культурою, гармонійне поєднання почуттів і думок, мистецької наснаги і наукових знань.

Творчість Т. Шевченка виступила феноменом, котрий вплинув на особистість, світорозуміння, культурологічну позицію Пантелеймона Куліша. Ставлення до творчості Т. Шевченка є однією із визначальних домінант у літературознавчій концепції першого українського критика. Куліш окреслив для сучасників виняткову роль особистості Шевченка на український національний розвиток, використовував Шевченкові традиції, відтворюючи у своїх поезіях християнські і просвітительські ідеали рівності, справедливості, братерства, всеслов'янської рівноправної єдності, утверджуючи національну самосвідомість українського народу.

У першій ліричній збірці "Досвітки" митець емоційно озвучує історичне минуле, підносить національну самосвідомість українців, наслідує раніш поезію Т. Шевченка в темах, образах, мотивах, стильовому оформленні, стає ніби продовжувачем справи великого генія. Але він усвідомлював, що потрібно позбутися наслідування Кобзаря і прагнув виявити власне обличчя. Так з'являється збірка "Хуторна поезія", в якій П. Куліш переоцінює українську

історію і козаччину. У ній переважають національно-культурні маніфести, інвективи проти козаків, проти "сліпого демона тісноти" Миколи Першого, оди на честь Петра Першого та Катерини Другої. У дусі європейської просвітительської традиції вісімнадцятого століття письменник зробив художнє слово засобом прямої пропаганди своїх суспільних поглядів. Вершиною поетичної творчості Куліша стала збірка "Дзвін", яка продовжувала мотиви збірки "Хуторна поезія". Він полемізує з Шевченковим революційно-романтичним осмисленням козацької історії та сучасної української дійсності. Поет вважав себе виразником національної свідомості, патріархально-хліборобської моралі, речником національної злагоди, національно-культурного просвітництва.

П. Куліш був невтомним орачем на культурній ниві. З багатьох його ліричних творів постає неповторний словесний образ рідної мови — своєрідна ораторія, у якій звучить і щире захоплення вартостями української мови, і натхненне уславлення істинних її джерел, і почуття болю, викликане безправним становищем рідного слова та всіляким його приниженням, і гнівні інвективи проти поневолювачів української мови та відступників від неї, і нездоланна віра в невмирущість рідної мови та вільний її розвиток у майбутньому. Письменник вірив у силу людського розуму, науки, наголошував на перевагах знань у боротьбі за соціальні ідеали.

Пантелеймон Куліш був одним із перших літературознавців, який переосмислив історію козацької України, наголосив на переході від пасивної фоль-клоризації до ширшого європейського мислення. Таким чином ми не можемо гостро критикувати митця за усі його нібито "хитання". Куліш був палким патріотом України, але у нього було розвинуте почуття українського аристократизму, людини, яка піднялася на вершини європейської культури. Чи не тому як справжній високоосвічений інтелігент він задумувався над доцільністю будь-якої збройної боротьби. Чи завжди ціль виправдовує усі засоби? Тому закликав український народ до боротьби зі злом моральними переконаннями, визволення шляхом освіти, науки та культури.

Складаючи оди на честь Катерини Другої та Петра Першого Пантелеймон Куліш намагався підкреслити їхню роль у збереженні українського суспільства від саморуйнації, до чого мали призвести козацько-отаманські міжусобиці. І це ставлення до великих світу цього аж ніяк не доводить те, що Куліш був непослідовним у своїх прагненнях, не бажав самостійності України. Куліш розумів, що потрібно знаходити компроміси з самодержавством, знаходячись у складі російської імперії, працювати на користь Батьківщини, об'єднуватися з українськими письменниками, плекати українське слово, культуру і йти від реформ до вдосконалення державності.

Пантелеймон Куліш постає перед нами митцем з високим інтелектом, який прагне віднайти істину, направити народ стежкою розуму, освіти. Він постійно підкреслював, що українська нація покликана пропагувати гуманістичні ідеї, надавати пріоритет духу над політикою та силою.

Особистість та літературна спадщина поета викликають постійний інтерес у сучасників. Сама неординарна постать письменника, його світоглядні позиції, його невтомні пошуки істини притягують якоюсь магічною загадкою, бо легко людину заплямувати, перекреслити її спадщину, найскладніше зрозуміти і перейнятися долею митця, прослідкувавши формування і становлення його світогляду.

У історії українського письменства зостанеться фігура Пантелеймона Куліша, який дуже багато зробив для рідного краю. Берегти гармонію у світі, не порушувати закони моралі, до кінця бути плідними у своїх справах — це заповіт великого митця, непересічного таланту, натхненного борця за культуру і освіту, ідеолога розуму та моралі.