Громадянська позиція П. Куліша: "народник без народу, елітист без еліти, літератор без літератури, політик без політичного діяння..."

Вислів, що його винесено у заголовок твору, належить Юрію Шереху, якому ми завдячуємо багатьма мовознавчими і літературознавчими працями.

Чи справді був Пантелеймон Куліш "народником без народу, елітистом без еліти..."? Це суперечливе питання. Проте упевнено можна сказати, що громадянські та мистецькі погляди письменника були доволі неоднозначними.

Свою ранню діяльність П. Куліш розпочав не тільки з літературних творів, але й з творів публіцистичного характеру. У них П. Куліш висловив занепокоєння станом української культури. Він глибоко переймався тим, що сучасні йому українці занедбали національну ідею, забувши про своє коріння, свою минувшину, історію та традиції. Чи не нагадує це нам сучасну Україну? П. Куліш переймався не тільки деградацією національної самосвідомості, але й питанням викривлення нашої історії. Відомо, що "боротьба" за спадщину Київської Русі точилась за всіх часів. Росія вважає себе повноправною спадкоємицею інтелектуальних, митецьких та культурних надбань Русі, тоді як столицею цього величного державного утворення був Київ, а більшість населення мешкала на території сучасної України... П. Куліш багато розмірковує над цим. Проте П. Куліш цінував ті поодинокі випадки вільної, незаангажованої думки, які бачив серед російського народу ("Герцен — один з небагатьох росіян, не заражених великодержавним шовінізмом", — говорив П. Куліш). Він вірив у великий потенціал цього народу, проте зауважував надто великий шовінізм, який гальмує розвиток цілої країни, тоді як розвиток України гальмувала національна деградація. За свої радикальні погляди П. Куліш зазнав цькування російських критиків, навіть адміністративного заслання...

Проте П. Куліш інколи суперечив сам собі. У його філософії відбувся злам. З певного часу він захопився ідеєю єдності настільки, що почав заперечувати навіть традицію козаччини, називаючи козаків розбишаками та звеличуючи Катерину II, яка зруйнувала Січ. Пишучи твори про возз'єднання українців і росіян, П. Куліш частково плутає ідею міжнаціональної співпраці і втрати власної ідентичності... Він прославляє Петра І і Катерину II, очікує від усіх російських монархів нових прогресивних реформ. Зрештою, очікування П. Куліша справдились, тільки, як кажуть в народі, не так сталося, як гадалося... "Новаторську і прогресивну реформу" український народ отримав сумнозвісного 1876 року у вигляді Емського указу, який фактично унеможливлював існування української духовності і культури як такої... Ця подія, зрозуміло, відбилась на поглядах П. Куліша.

Останній період свого життя і творчості П. Куліш захоплювався так званою "хутірною філософією" — це була нова система поглядів, розроблена письменником. Ця система мала і позитивні риси, і недоліки. Основою її було те, що відродження нації має відбуватися, на думку П. Куліша, через зв'язок із землею, через працю, звернення до традицій, звичаїв, фольклору і минувшини нашого народу. Безумовно, це теж потрібно. Але саме через надмірне прагнення до так званого народництва Україна і втратила багато часу і зусиль надаремно, оскільки зациклювання на цьому не давало змоги вповні вписати себе в історію європейської культурної традиції, показати світові національну еліту, досягти такого простого розуміння, що є люди розумової праці і люди фізичної і що такий поділ тільки пришвидшує розвиток держави, жодним чином не принижуючи ні тих, ні тих...

Знайомлячись із поглядами П. Куліша, я багато разів відзначив про себе деяку їх суперечливість. Але навряд чи ми маємо право чи підстави засуджувати митця, оскільки ті питання, на які він намагався знайти відповіді, не вирішені повністю і досі...