"Чорна рада" П. Куліша — перший український історичний роман

Як щирий патріот України П. О. Куліш мав усвідомлене почуття відповідальності за долю нації. Він шукав шляхи виходу з колоніального рабства, тому звернувся до історії, насамперед її трагічних сторінок, які б могли вказати на причини втрати Україною державності. Письменника глибоко вражали зневага його сучасниками національних святинь, він намагався дошукатися причин національного лиха. Так поступово зароджується в нього задум написати історичний роман із часів козаччини, але звернувся не до її перемог, а до епохи анархії та чвар, що стояли на шляху до національного об'єднання.

Історик і науковець, Пантелеймон Куліш прискіпливо вивчав документи минулих часів, фольклор, свідчення очевидців, підводив свій історичний роман під наукову базу, але при цьому керувався емоціями, сповідував селянську мораль, категорично засуджував руйнаторство й кровопролиття. Тому читачам зрозуміло, що сам автор відчутно присутній у романі: в багатьох моментах устами Божого чоловіка, старого Шрама, далекоглядного Якима Сомка і навіть іноді Кирила Тура говорить не хто інший, як "гарячий Панько".

Символом деградації козацької епохи для Куліша була Велика Руїна, а Ніжинська рада 1663 року — переломним моментом у занепаді української державності. Тому "чорна рада" і стала" предметом зображення, тим кульмінаційним моментом, навколо якого групуються події та персонажі. У романі органічно переплелися справжні історичні події, імена зі створеними авторською уявою. Та й реальні історичні прототипи постають в "Чорній раді" як образні узагальнення певних тенденцій, певних суспільних настроїв. Сам Куліш в епілозі до роману зазначав, що свій задум він хотів донести до читача не "дисертацією, а художнім відтворенням забутої і викривленої в наших уявленнях старовини".

Роман "Чорна рада" — твір багатопроблемний. Автор порушує не лише історико-політичні проблеми (патріотизму і незалежності держави, ставлення влади до народу, ролі державного діяча), а й філософські, загальнолюдські (боротьби добра і зла, кохання і подружнього щастя, батьків і дітей, народної моралі).

Хоч персонажі роману і є носіями авторських ідей, думок, симпатій та антипатій, все ж вони вийшли з-під пера П. Куліша повнокровними живими художніми образами, за Долю яких читач переживає, радіє, яким співчуває, чи котрих, навпаки, засуджує. Це і далекоглядний політик, мужня людина, красень Яким Сомко, і палкий патріот, суворий старий Шрам, і романтичний та відважний його син Петро, і чарівна Череванівна, і химерний, але одчайдушний козак Кирило Тур, і підлий Брюховецький, підступний і жорстокий Гвинтовка та багато інших, від вчинків яких залежала доля цілої нації.

У романі "Чорна рада" переплітаються різні стилі. Окремі сторінки, присвячені переживанням Петра, його стосункам з Лесею, звучать поетично, зворушливо, як вірші. Інші ж — пристрасні монологи героїв в ораторському стилі, де викладаються їхні погляди (та й авторські) на суспільні проблеми, на облаштування української державності. У творі зустрічаються й розлогі описи, й масові сцени, й короткий конспективний виклад подій (наприклад, розповідь про загибель Сомка, Васюти й Шрама).

Роман насичений уривками народних пісень, цитатами з літописів, Святого Письма, що відіграє важливу композиційну роль, так само як і прийом сну (сон Череванихи) та листа (Сомка — Васюті).

П. Куліш показав і неабияку художню майстерність. Його мова запашна, з відчутним історичним колоритом, насичена оригінальними порівняннями, епітетами, метафорами та іншими засобами виразності, близькими до усної народної творчості.

Вражає масштабність та епічність розповіді. Адже П. Куліш осягає своїм письменницьким зором усю Україну — від столиці до дрібного хутора, проникає у психологію багатьох людей — від міщанина Тараса Сурмила, кобзаря Божого Чоловіка до державного діяча, претендента на булаву Якима Сомка, від дивакуватого смілйвця-запорожця Тура до дівчини-красуні Лесі Череванівни.

Про роман "Чорна рада" захоплено відгукнувся Т. Шевченко та багато інших видатних людей. А Іван Франко вважав його "найкращим твором історичної прози в українській літературі". І це не даремно. І ми, сучасні читачі, відчуваємо неповторний колорит епохи Великої Руїни, вчимося жити в єдності та мирі зі своїми співвітчизниками, щоб не повторювати помилок історії.