I. П'єса "97" — найсильніша п'єса трилогії про українське село. (Не випадково найгучніший успіх супроводжує саме цей твір письменника. Над нею М. Куліш розпочав роботу у листопаді 1923 року, а закінчив 27 червня 1924. У серпні того ж року була схвалена Вищою науково-репертуарною радою і рекомендована до постановки для всіх театрів, але за умови, що автор введе "в кінці IV дії продкомісара, що привіз хліб для селян, куркулі заарештовуються, Смик залишається живий". "Доба голоду 1921—1922 року на Херсонщині". Саме ця назва була зазначена на початку п'єси, бо перший варіант драми мав називатися "Голод" Проте ситуація з голодом була настільки складна, що Кулішеві не вільно було говорити про неї так відверто. Отож, у другій редакції п'єси письменник був змушений перенести дію у 1923 рік і назвати "97".)
II. Дія п'єси "97". (Дія п'єси відбувається у звичайному українському селі. Зі сторінок твору постають вражаючі картини післявоєнної розрухи, голоду і жорстокої класової боротьби. Змальоване Кулішем село, розколоте на два ворожих табори: сільська біднота на чолі з головою сільради Сергієм Смиком і головою комнезаму Мусієм Кописткою, у другому — багатії та ті, хто їх підтримує.)
III. Мусій Копистка — із найбідніших соціальних верств села. (Цей селянин добре знає, що таке злидні, принизлива праця на хазяїна, безрадісне наймитське життя. Пригадуючи з друзями роки до "совіцької власті", він розповідає: "...було ще й гірше: не то що хліба, — кізяка, щоб втопити, не було".)
1. Мусій Копистка і революція. (Революцію Мусій Копистка зустрів з великою радістю. Нова влада на перший план висувала таких як він, бідняків, котрих у селі ще зовсім недавно відверто зневажали.)
2. Потяг до знань. (Колишній наймит, ставши керівником місцевого значення, відчуває, що йому катастрофічно не вистачає знань і дуже хоче вчитися. Тому й починається п'єса сценою, коли підліток Вася Стоножка навчає голову комнезаму грамоти. Таке жадібне прагнення до знань було притаманне багатьом українським селянам, яких внаслідок багатовікової політики російського уряду було позбавлено рідної мови в рідній школі.)
3. Голод, божевілля, людоїдство, масова смерть... Непрозріння Копистки. (Драматург сміливо малює у п'єсі жахливі картини народних страждань, не можна спокійно читати розповідь про страхітливий, нелюдський вчинок збожеволілої від горя Орини та глухонімого Ларивона. Копистці так само важко, але він намагається триматися мужньо і спокійно, щиро вірить, що нова влада захистить селян, не дасть загинути від голоду: "Не журись, браття!.. Тільки держись купи, головне тут — контахту держись..." Він глибоко переконаний, що не радянська влада винна в голоді та стражданнях людей, а глитаї, які заховали хліб, і церква та релігія, які є "опіумом для народу"".)
4. Копистка — психологічно переконливий образ. (Одним із найбільших художніх досягнень М. Куліша стало створення саме цього психологічно переконливого та яскравого образу. У листі до І. Дніпровського письменник написав: "Це мої укохані типи, щирі, живі, не фальшиві. На них точилася моя творчість, їх я носив і виношував у череві під серцем". Мусій Копистка — улюблений герой Куліша, спочатку навіть і саму п'єсу передбачалося назвати його ім'ям. Але пізніше драматург вирішив: ""М. Копистка" мало підходить, бо все ж таки не в Копистці суть..." Цей герой увібрав у себе типові риси багатьох українських селян. Автор не ідеалізує його, не приховує недоліків, не боїться показати смішним, цей образ повнокровний і неоднозначний, як саме життя.)