КУЛІШ МИКОЛА
(1892-1942)
Народився у с. Чаплинка на Херсонщині. Навчався а Олешківському міському училищі, приватній гімназії, на історико-філологічному факультеті Одеського університету (не закінчив), в Одеській школі прапорщиків. Підчас Першої світової війни перебував на фронті. З 1918 р. — голова міськвиконкому Олешок, голова місцевої ради. З 1922 по 1925 р. працював інспектором наросвіти, 1925 р. переведений до Харкова. Брав активну участь у літературному житті міста, з 1926 р. став президентом організації письменників ВАПЛ1ТЕ. Тісно співпрацював із театром "Березіль" Леся Курбаса. У 1934 р. був репресований, засланий на Соловки і розстріляний там 1942 р.
Драматург. У своїх п'єсах зображував сучасне життя України із всіма його складностями та суперечностями, висміював недоліки суспільного життя. Твори Куліша були новаторськими за змістом. Найвідоміші із них: "97" (1924), "Народний Малахій" (1927), "Мина Мазайло" (1929), "Патетична соната" (1929), "Маклена Траса" (1933).
Значення п'єси "Мина Мазайло" М. Куліша в наші дні
Я запитую в себе, питаю у вас, у людей;
Я питаю в книжок, роззираюсь
на кожній сторінці.
Де той рік, де той місяць,
той проклятий тиждень і день,
Коли ми, українці, забули, що ми українці?..
В. Баранов
Вже більше як сімдесят років минуло з часу написання п'єси "Мина Мазайло", неодноразово мінялись наші орієнтації, смаки, з'явилися нові конфлікти, нові рівні мислення, та тільки п'єса "Мина Мазайло" М. Куліша не лишилась "комедією лише для наших дідусів і бабусь". За винятком чисто часових дрібниць, прив'язаних до конкретного побуту доби, все в ній звучить надто актуально.
- "Мина Мазайло" (повний текст)
- "Мина Мазайло" (скорочено)
- "Мина Мазайло" (аналіз)
- Чому конфлікт п'єси М. Куліша "Мина Мазайло" називають "філологічним"?
Та що вже й казати про актуальність! От взяти хоча б мене. Прочитавши п'єсу і добре осмисливши її, я дійшла висновку, що до кожного з дійових осіб знайдуться прототипи у сучасному житті (та ще й не один!), серед моїх знайомих. А в одному з персонажів навіть пізнаю себе! І за прикладом ходити далеко не треба. От взяти хоча б мого дядька з Росії. Кожного року він приїздить до нас і розповідає нам "правду про українців". Говорить, що Україна така-сяка, бідненька, і нічого в ній зроду не було і не буде, що хліб у нас дорогучий — куди там до житниці Європи — казки! Що Росія без України проживе, а от Україна без Росії — просто нікуди, що ми, хохли, такі-перетакі; абсолютно безсоромно відібрали в них Крим, що обсіли нас з усіх боків кляті ідеологи і дурять нам навмисне голови, і що Шевченко — увага! — був багачем і такі гроші мав за свої вірші, що нам і не снилось! Ну чиста тобі тьотя Мотя, тільки чоловічого роду. Якої все-таки він про нас "високої" думки. Неприємно, звичайно, але правди ніде діти.
А ось вам іще одна "історія з життя". Розмова двох дівчат, яку я особисто спостерігала: "Ты знаешь, ко мне друг из России приехал. Такой прикольный! Сидим мы с ним, смотрим украинский канал, а там же все на украинском — ну ты знаешь. Он же ничего не понимает, да как начнет кричать: "Что это за дурной канал такой, и язык у вас какой-то дурацкий. Переключи!" А я с него смеюсь. Такой прикольный вообще!" Ну, скажіть, чим не сучасна Рина!
Господи! Невже ж і краплі гордості в українців не залишилось, невже ж не зачіпають вас за живе справді прикрі, образливі слова?
Українці мої! То вкраїнці ми з вами чи як? Прокиньтеся ж нарешті, сліпі, глухі, несвідомі Мини Мазайли, допоки ви принижуватись будете, допоки ганьбитимете Україну? Чого чекаєте ви? Шани чужинця? Ні, "в ваш слід він кине лише сміх — погорду". Зрозумійте це нарешті. Не забувайте свого коріння, національних традицій, рідної мови, культури. Без всього цього людина не існує, не живе.
Ти молився мовою старшого брата,
Так встань же з колін,
і державність свою відроди...
Досить скиглити! Необхідно вкрай переосмислити своє життя, змінити стереотипи мислення, відчути себе повноцінними людьми, не гіршими за інших, бо є нам чим пишатися. Подумайте про той духовний зв'язок, який існує між людиною і її рідною землею. Відчуйте його.
Українці мої! Дай вам Боже
і щастя, і сил,
Можна жити й хохлом, і
не зникне від того хлібина.
Тільки хто ж тоді небо
нахилить до ваших могил,
Як не зраджена вами,
зневажена вами Вкраїна?!