"Мина Мазайло" М. Куліша — комедія типів і характерів

I. Історія появи комедії. (Твір було закінчено наприкінці 1928 року. Він миттєво викликав зацікавленість й дістав широку підтримку з боку широких верств українського суспільства. Лесь Танюк слушно підкреслював: "П'єсу відразу ж — винятковий для М. Куліша випадок! — було оцінено реперткомом дуже високо й рекомендовано до показу в усіх театрах України..." Уже навесні, в березні та квітні 1929 року комедію було поставлено в багатьох театрах: у Дніпропетровську, Харкові, Києві, Херсоні, Одесі, Вінниці... Протягом 1929 року комедію "Мина Мазайло" було надруковано в одному "європеїстському" гумористично-сатиричному альманасі "Літературний ярмарок".)

II. Широкий діапазон колоритної мови. (Образи, характери п'єси активно проектувалися на сучасну українську дійсність, тому й використовував М. Куліш діапазон живої колоритної мови. Вона правдиво показує специфіку духовних та національних цінностей основних персонажів. Комедія характеризується широкою палітрою інтонаційних та мелодійних візерунків. Слово в Кулішевій драматургії — чи то стислі або розгорнуті ремарки, чи то монологічні, діалогічні або політологічні репліки дійових осіб — вирізнялося влучністю, образністю, економністю, асоціативністю.)

III. Образи п'єси — концептуально-світоглядні пари. (Дійові особи п'єси складають різні сюжетно-колізійні пари. Це Мина Мазайло і Мокій, Рина й Уля, Тьотя Мотя і дядько Тарас. їхні репліки, діалоги, дії формують як основний фабульний та конфліктний каркас твору, так і виступають носіями суто комічного начала. Ці образи з моменту їх появи у творі одразу постають як духовні антитези. Тому сміливо можна сказати, що герої Куліша стають антитетичними, в них починають домінувати різні духовні цінності.)

IV. "Секрети" динаміки комедії. ("Мина Мазайло" — це вишукана у структурно-композиційному відношенні п'єса, яка характеризується наявністю численних знахідок, "секретів", що організують незвичайну динаміку п'єси.)

1. Прийом гри. (Ідея розпочати гру виникає на початку п'єси, належить вона Рині й пов'язана з розстановкою сил у сім'ї Мазайлів: батько бажає змінити своє прізвище на російське, Мокій, його син, навпаки — прихильник усього українського, Рина з матір'ю прагнуть вплинути на Мокія та підтримати Мину. Рина — натура діяльна, вольова, вона одразу розробляє сценарій: Уля зіграє закохану — Мокій захопиться нею — потім відійде від "своїх українських фантазій" — батько оформить собі й родині нове прізвище — конфліктну ситуацію в родині буде знято. Особливість інтерпретації М. Кулішем прийому гри полягає у тому, що все розвивається за принципом "навпаки". Поведінка Улі перестає бути грою і переростає в глибокі інтимні почуття.)

2. Використання прийому відкриття. (У комедії відбувається серія відкриттів: Рина відкриває, що її намір стосовно Мокія та Улі може не здійснитись; Уля розкривається у своїй закоханості Мокієм; через це намічається перспектива загострення ситуації в родині Мазайлів.)

3. Структурно-композиційний прийом. (Важливо зазначити, що М. Куліш постійно вмонтовує інтимні лінії в композиційний каркас комедії й робить це на початку кожної дії. Він розвиває динаміку дії, напруження, тому фінал інтимної фабули має філософський підтекст: любов може розпочатися з гри проте гра навряд чи стане вищою за кохання.)

4. Трансформація інтонацій. (Драматург активно трансформує мову героїв, використовує комічно-лукаві тони й інтонаційні відтінки. Він чередує їх між собою. Вони то мінорні й печальні, то жартівливі, ніжні і навіть елегійні. Все це допомагає змінювати й регулювати інтонаційно-ритмічне напруження, змальовувати дійових осіб у непередбаченому й несподіваному розвитку, загострювати конфліктну динаміку.)

V. Художній метод М. Куліша. (Для формування художньо-сценічної культури Куліша як комедіографа суттєве значення мали творчість Гоголя та Мольєра. Письменник досконало володів художньою технікою описування дійсності. Він тонко відчував не лише ті проблеми, що вже набули актуальності, а й ті, що тільки мали постати перед українським суспільством. Художній метод М. Куліша відзначався неоднорідністю й синтезованістю. У ньому знайшли відбиток риси реалізму, етнографічного побутовизму, національного вертепного дійства, драматургії абсурду, натуралізму й символізму. М. Куліш реформував саму драматургічну форму — композицію, архітектуру твору, надавши їй гнучкості, ємності, динамізму. Митець наповнив драматичний твір багатством слова, музики, контрастів, ритму, кольорів, асоціацій. Куліш-драматург жив категоріями майбутнього художнього часу. А це — привілей письменників світового рівня.)