Іван Кочерга у багатьох своїх творах звертався до історії нашого народу. Його цікавили різні періоди: боротьба киян за свої права в XVI столітті ("Свіччине весілля"), Коліївщина ("Алмазне жорно"), українське середньовіччя ("Чаша"),
В усі часи точаться суперечки про роль окремої людини в історії народу. Не випадково саме в роки Великої Вітчизняної війни Іван Кочерга звернувся до образу Ярослава Мудрого, який, пройшовши через війни і насилля, створив єдину могутню Київську Русь.
1944 рік. Війська Радянського Союзу переможним кроком ідуть по Європі, закінчуючи розгром фашистської Німеччини. Усьому світу ясно, що хребет фашизму зламано. Протистояння армій — це не тільки протистояння систем, ідеологій, а й протистояння двох диктаторів — Гітлера і Сталіна. З їхніми іменами мільйони людей гинули у боях, і мільйони невинних жертв таборів проклинали цих вождів у свою останню хвилину.
Іван Кочерга не випадково звертається до образу Ярослава Мудрого, підпорядковує історичний матеріал завданням сучасності. Його головний герой уже закінчив свої воєнні походи, розбудовує державу, об'єднує руські землі під своєю владною рукою. Але якою ціною йому дістався престол? Щоб заволодіти ним, Ярослав один по одному знищує своїх запеклих ворогів — рідних братів. У цій боротьбі йому допомогли жителі Новгорода. Мало того, вони порубали човни, які Ярослав підготував для втечі, і цим змусили князя стояти до останнього. Як же віддячив Ярослав Новгороду? Він знищив право вольного города, а Доснятика, посадника новгородського, убив. Герой твору "срібнокучерявий ієромонах Сильвестр" говорить важливу репліку, яка дає розуміння позиції автора:
О брате мій, ти сам забув, мабуть,
Що тільки Бог царів і царства судить.
Лиш він один далеку бачить путь,
Якою йдуть царі і прості люди.
А нам, смиренним інокам, годиться
Не помнить зла і за князів молиться.
Ярослав був мудрим і хитрим політиком. Він умів прихиляти до себе навіть найзапекліших ворогів. Новгородець Микита прийшов у Київ з метою відплатити Ярославу за святу кров рідних йому людей, за смерть Коснятина. Але спершу хоче дізнатися, чим так причарував людей "Владика Русі, мудрий Ярослав". Князь, помітивши в Микиті ворога, здається, простодушно звіряється у своїх мріях іти "тим шляхом, де тишина і мудрість благодаті. Щоб, меч важкий поклавши і шолом, Палати білі й храми будувати..." Далі він намагається ніби виправдати свої дії: "Але важке в князів на плечах брем'я". На підтвердження своїх слів він призиває навіть учення Христа: "Христос сказав — несу не мир, но меч..." І далі:
"...мудрий лад
Не насадити кроткими руками.
Немов троянд і лілій тихий сад.
Як дикий ліс мотиками, роками
Державне поле треба корчувать,
Щоб виросла на ньому благодать".
Через багато століть на шостій частині суші дослівно виконували заповіт Ярослава Мудрого. Прикриваючись високими словами про благодать держави, знищували мільйони невинних людей, корчували державне поле мотиками.
У творі "Ярослав Мудрий" Іван Кочерга кожним монологом князя немов намагається пояснити велике призначення вождя, для якого смерть однієї людини — це злочин, а смерть мільйонів — це політика. Але найвища мета не може виправдати сльози однієї дитини.
Письменник чудово розуміє це, і деякі репліки героїв все-таки протирічать основній спрямованості твору — виправданню засобів, за допомогою яких іде до влади і утримує її вождь:
Так, хто в житті захоче кривду чорну
З найвищим благом якось примирить,
Того нещадно змелють божі жорна...
Бо мудрою буває тільки мить,
Яку в житті нам не дано спинить.
Людська пам'ять коротка. На фоні великих справ забуваються жертви. Але історична пам'ять повинна бути вічною. Як би не назвали сучасники деспота, диктатора, ці слова не повинні закривати суть. "Мудрий", "Великий" — це ймення і Ярослава, і Петра, і Гітлера, і Сталіна. Але мудрими можуть бути тільки життя і Бог.