... А ми, кому судилося ще жити,
Життя трудом повинні заслужити
І сили всі Вітчизні присвятить...
Саме таку настанову-заповіт дає в драматичній поемі "Ярослав Мудрий" своїм сучасникам Іван Антонович Кочерга — видатний український драматург і мужня та переконана у своїх поглядах на світ людина.
Письменник відчував внутрішню схильність до філософічності мислення у мистецтві, знову й знову здійснював нелегке сходження до пізнання сутностей, уже не раз з'ясованих попередніми поколіннями. Він ішов складним шляхом пізнання сенсу буття, заглиблення в непрості істини епохи грандіозних зрушень у суспільному житті країни, у свідомості кожної людини. Його пошуки не завжди приносили безумовний успіх, але коли драматургу вдавалося знаходити ті гострі проблеми, які хвилювали сучасників, українська література збагачувалась новим твором.
У Івана Кочерги був м'який і вразливий характер, але тверда вдача. Він вірив у плідність своїх творчих пошуків і якщо міняв погляди, то внаслідок глибоких і тривожних роздумів над суттю проблем. Твори драматурга багаті на естетичну та філософську думку, сповідують незалежність мистецьких принципів та витримують випробування часом. їм притаманні напруга внутрішньої інтелектуальної дії, гострота й стрімкість сюжету, потяг до екстремально ускладнених ситуацій, які дозволяють виявити сутність різноманітних характерів. Сам Кочерга з цього приводу писав: "... для героя драматичного твору треба... створити найбільш несприятливі умови, обмежити його і в просторі, і в часі, бо лише тоді він найяскравіше розкриє свій характер..."
У літературі періоду Великої Вітчизняної війни чільне місце посідала історико-патріотична тема. У ті роки вже немолодий Іван Кочерга редагував в Уфі газету "Література і мистецтво", працював як майстер слова. Поруч з іншими п'єсами він створив у цей час п'ятиактівку "Чаша", дія якої розгортається навколо золотої чаші князя Ярослава, захопленої фашистами, — вперше наблизившись до теми ранньоукраїнського середньовіччя. А вже у 1944 році з'явилася друком визначна драматична поема "Ярослав Мудрий", де письменник звернувся до постаті давньокиївського князя, з діяльністю якого пов'язується уявлення про найвищий розквіт Київської Русі. Слід зауважити, що Іван Кочерга вперше у своїй творчості звернувся до образу реального діяча минулих віків і поклав в основу п'єси дійсні історичні події XI ст.
Основні проблеми, які висвітлив письменник у своєму творі, — історичне походження Русі, оборона Київської держави од нападів зовнішніх ворогів та внутрішніх міжусобиць, мирна творча праця — "благо основне", народ і видатна історична особа, — звичайно, не були новими в українській літературі, але драматург вчасно торкнувся їх і надав цим проблемам свіжого дихання, пов'язавши з настроєм людей під час Великої Вітчизняної війни. З далекої давнини Ярослав Мудрий і його оточення мовби подавали голоси, закликаючи любити Вітчизну і захищати її від нападників.
Автор чітко, яскраво відобразив у своєму творі типовий колорит прадавніх літ Русі. Талановито змалював він і видатного правителя. Ми наче бачимо могутню постать Ярослава з мечем у руках, у кольчузі, готового до смертельного бою "за нашу Русь, за наш державний Київ". Погляд його спрямовано вдалечінь, у майбутні віки. Навколо Ярослава — споруджені за його князювання білокам'яні храми, а поблизу них точиться битва русичів з ворогами. Яких тільки небезпек не нависало тоді над Руссю! І підступи зрадливих варягів, і орди незчисленних печенігів. Але Ярослав і його хоробрі воїни мужньо билися з ворогом, і народ завжди благословляв князя на ратні подвиги в ім'я рідної землі.
А глибока доцільність діянь Ярослава Мудрого визнається всіма. З уст князя ми чуємо філософські думки про сенс людського життя, яке Ярослав Мудрий розуміє як безупинне виборювання миру та щастя. Князь болісно визнає помилковість деяких своїх кроків на "шляху виборювання", та він розуміє, що джерело мудрості дається людині нелегко: "Береться мудрість не із заповітів, а із шукань і помилок гірких". На мою думку, автор дещо ідеалізував князя у показі постійної турботи про народ і пишанні кровним зв'язком із народом. У взаєминах видатної особи з народом бувають гострі зіткнення, наприклад, з киянами та новгородцями. Причиною цих незгод є конфлікти різних правових норм — централізованої та місцевої політичних влад. Але Ярослав тим і великий, що вмів здобути народну підтримку, злити воєдино поривання оборонити рідний край. Він, вірний історичним свідченням про нього, як про "монументальну трагічну постать", незламний у головному — у захисті й розбудові Київської держави.
Розповідь про життя та діяльність Ярослава Мудрого, який постає перед нами хоч і суворим, але далекоглядним політиком, досвідченим державним діячем, автор навмисно обмежив рамками 1030— 1036 років, коли великому князю вдалося приборкати міжусобні чвари на київських землях та відбити навалу печенігів, і він змінив меч вояка на плідну державно-культурну працю будівничого. Таким чином у своїй історичній драмі письменник майстерно втілив ідейний задум — прославити державний геній Ярослава Мудрого, оспівати священні почуття патріотизму русичів, їхню нелегку боротьбу за єдність Київської Русі, готовність грудьми стати за свою Вітчизну. Та провідна ідея поеми пов'язана не тільки з часом її писання, вона має універсальний — позачасовий характер. Цією ідеєю у визначенні самого автора є "нелегке і часом болісне шукання правди і мудрості життя разом з народом на користь Вітчизні". Такий шлях проходять і сам Ярослав, і монах-художник Микита, і каменяр Журейко, і інші персонажі цього густонаселеного твору.