Природа — це мати, яка дарує людині життя, надихає її на любов та працю, дає щедрі дари.
Михайло Коцюбинський тонко відчував природу, зворушливо ставився до птахів, дерев, квітів. У казці "Хо", а саме в уривку "Ранок у лісі", він із любов'ю відтворює невимовну красу природи, оспівує її. У пейзажі, яким починається твір, змальовано літні картини лісу. Все в ньому ніби живе: "зашепотіли збуджені листочки, оповідаючи сни свої, заметушилась у траві комашня..." Ліс мовби розмовляє з нами своїми кольорами, барвами, пахощами. Ми простежуємо його пробудження. "Спочатку лише де-не-де прокинеться пташка, непевним голосом обізветься зі свого затишку". А далі вже вчувається голосне щебетання хору пташок. Автор порівнює цей спів із чудовим концертом. Із гущавини вискакує легка рухлива сарна. Її розбудили пташині пісні. А ось полохливий заєць причаївся під кущем. Він ще й з переляку вуха пригнув.
Як гарно описує Коцюбинський небо, що грає різними кольорами! І ось нарешті з'являється сонечко. Це воно дарує життя лісові: "ринуло від сходу ясне проміння", "засипало самоцвітами", "обняло його". Сонце перемогло пітьму, принесло тепло і щастя, життя. Хочеться опинитися там, вдихати п'янкі запахи лісу.
Отже, в казці "Хо" Михайло Коцюбинський змалював первісну природу. Нині від людини залежить її краса, багатство. Тож давайте берегти кожну пташку, кожну квіточку, які приносять нам радість.