Політичне й естетичне кредо ліричного героя новели Михайла Коцюбинського "Intermezzo"

Політичне й естетичне кредо ліричного героя новели Михайла Коцюбинського "Іntermezzo"

Коли читаєш новелу Михайла Коцюбинського "Іntermezzo", весь час відчуваєш незрозуміле хвилювання і тривогу. Для мене це було незвичним і дивним до того часу, поки я не зрозумів: моє серце відгукується на щиру відвертість самого автора, який через показ душевного стану ліричного героя ділиться зі мною своїми роздумами, ваганнями, поглядами. У такий спосіб, на мою думку, письменник, розкриваючи внутрішній світ свого героя, проголошує власне політичне й естетичне кредо. Я розумію, що було б помилкою однозначно ототожнювати Коцюбинського з його героєм, та творча біографія і діяльність талановитого і визначного письменника дає на це певні підстави.

Автор не називає ні соціального стану ліричного героя, ні його професії. Йдеться про людину, яку втомило місто з усією складністю і багатогранністю його життя, його проблем і яка прагне інтермецо — короткого перепочинку: "Я утомився. Мене втомили люди. Мені докучило бути заїздом, де вічно товчуться оті створіння, кричать, метушать і смітять. Повідчиняти вікна! Провітрить оселю! Викинуть разом із сміттям і тих, що смітять. Нехай увійдуть у хату чистота і спокій".

"Чистота і спокій" — ось що зараз, на цьому етапі життєвої втоми і зневіри, найважливіше для героя. Коцюбинський зримо, виразно змальовує стан свого персонажа, неначе говорить про власні почуття, але мені не віриться, що герой біжить від людей, бо я розумію, що переді мною сильна і урівноважена людина, яка здатна любити природу, а значить, — у першу чергу людей. Просто накопичення проблем, болю від людського горя, нерозв'язаних суперечностей морально виснажили його вразливу душу, напружили його нерви і цей перепочинок був, може, єдиним правильним засобом, щоб навести лад у своїй душі, зібрати сили для подальшого гідного життя. Життя, в якому герой з об'єктивних обставин у відповідний момент мусить взяти на себе тягар відповідальності за народ, вказувати йому соціальні й політичні орієнтири.

Та спочатку необхідно відновити душу і сили. Коцюбинський стверджує, що людина — це дитя природи, тому тільки мати-природа може вилікувати свою стомлену й виснажену дитину. Це чудо відродження людини у лоні природи майстерно змальовано у "Іntermezzo": прогулянки в поле, споглядання загадкового і чарівного пейзажу відновлюють сили митця, його душа сповнюється оптимізмом і радістю змін. Він натхненно звертається до Сонця, що не тільки поліпшує настрій героя, а й переповнює все єство, надає іншого сенсу його життю: "Сонце, бажаний гість, — і коли ти відходиш, я хапаюсь за тебе".

Природа, її краса і гармонія відроджує в душі інтелігента-революціонера потребу у спілкуванні з людиною, прагнення словом і ділом допомагати їй, зарадити її горю. Рефрен "говори, говори!" підсилює неспокій в душі ліричного героя після монологу бідного селянина. Ця небайдужа душа виповнюється людським горем, вибухає гнівом, сповнюється ненавистю до гнобителів і бажанням захистити знедолених людей, стати на шлях революційної боротьби. І ось ми вже бачимо не надломленого, зневіреного і роздратованого інтелігента, що постав перед нами на початку новели, а сповненого безкомпромісної рішучості героя-борця.

Своє місце у праведній боротьбі він бачить у перших лавах, тому нам так зрозумілі життєві ідеали, його політичне й естетичне кредо, що прозвучало у заклику: "Говори, говори. Розпечи гнівом небесну баню. Покрий її хмарами твойого горя, щоб були блискавка й грім. Освіти небо і землю. Погаси сонце й засвіти друге на небі". Бути на передньо му краї боротьби народу за його поступ до правди і справедливості — це суспільний обов'язок інтелігента, митця. Це кредо М. Коцюбинсько го залишається актуальним і в наш час, коли відроджена Україна потребує дійових сил моїх співвітчизників.