Показ суперечливих сторін дійсності через самоаналіз головного героя новели Михайла Коцюбинського "Intermezzo"

Показ суперечливих сторін дійсності через самоаналіз головного героя новели Михайла Коцюбинського "Іntermezzo"

Новела М. Коцюбинського "Іntermezzo" посідає особливе місце не тільки у творчості видатного письменника, а й в українській прозі загалом. Це водночас і соціально-психологічний, політичний твір, і лірична симфонія, і лірична драма в прозі, і пейзажна новела, і естетичний, філософсько-політичний трактат. У новелі гармонійно переплелись філософські мотиви і ліризм, і це переплетіння розкрило нам ліричного героя, світ його почувань і настроїв. Це через його оповідь визначає Коцюбинський дві суперечливі дійсності — життя на лоні природи, взаємини людини з природою і соціальні обставини, людське горе. Ми бачимо степове українське село, його прекрасну природу і складні, нерозв'язані соціальні проблеми у час революції 1905-1907 років.

Свій авторський задум письменник реалізує через глибокий самоаналіз центральної постаті твору — образ головного оповідача. Це — інтелігент, громадсько-політичний діяч, що приїхав у село на перепочинок, на своєрідне іntermezzo. Перед нами постає людина високої духовної культури, що тонко розуміє красу й велич природи — сонця, землі, неба, поля. Своїми почуттями від спілкування з природою він щедро ділиться з нами, але подає їх через філософські роздуми, і тим самим примушує і нас замислитися над дійсністю. Тому, мабуть, новелу не можна читати поверхово, неуважно, вона захоплює, залишаючи по собі незабутнє враження.

Уже з перших рядків твору ми стаємо свідками складного самоана лізу героя, що скаржиться на свою втому, на гнітюче людське оточення, на уявну людину, з якою не може розминутись, щоб стати самітнім: "Я утомився", "Мене втомили люди", "Я не можу бути самотнім".

Цими висловлюваннями автор підкреслює залежність людини від суспільства. Далі психологічний самоаналіз поглиблюється: опинившись в одній із десяти чорних кімнат, герой не може позбутись химерного відчуття, що за ним хтось стежить у порожньому будинку. Він не може заснути, його переслідують згадки про трагічні події, що сталися після революцій них виступів у час реакції: "От я їх вже бачу. Ба, ба! Як вас багато..."

Це розстріляні, повішені, трупи яких потім кинуть у ледь прикриті ями. Ми розуміємо, що оповідач був не лише свідком, а й діяльним учасником революційних подій, враження від яких гнітять його душу.

...Та на ранок сонячне проміння знищує нічні марення, оповідач з піднесеним настроєм оглядає сільське довкілля: "Ах, як всього багато: неба, сонця, веселої зелені." І вже тепер у філософський зміст новели вплітаються чотири пейзажі: краєвид села, опис якого Коцюбинський завершує судженням про плин часу й руху; образ сонця, наділеного рисами живої істоти, яке возвеличує оповідач-філософ; земля, яку герой вважає близьким собі створінням ("Вона моя. Всю її, велику, роз-кішну, створену вже, — всю я вміщаю в собі"); і картина літнього поля, його симфонія. Так постає перед нами один з персонажів твору — жива природа і її взаємини з людиною. Це — одна сторона діяльності.

Друга — людське горе, соціальні обставини. Цю сторону розкриває нам селянин, який щодня бачить народне життя з усіма його бідами. Розмова з ним переконала оповідача, що він не має права шукати самотності, тиші й спокою, стати вільним від суспільства. Тому так переконливо звучать слова героя у кінці твору: "Прощайте. Йду поміж люди. Душа готова, струни тугі, наладжені, вона вже грає."

І от вже й ми, читачі, перехоплюємося оптимізмом і віримо у сили героя, розуміючи і розділяючи з ним щире прагнення служити своєму народові, своїй землі.