Образ природи в творчості Михайла Коцюбинського

Природа — це мати, яка дає щедрі дари людині, приносить їй естетичну насолоду, наснажує здоров'ям, дає натхнення. Художні твори про природу розвивають у нас відчуття всесвіту, вміння спостерігати довкілля, помічати красу у звичайному. Вони вчать нас бути добрими, мудрими, прищеплюють любов до рідної землі. Великий майстер художнього слова Михайло Коцюбинський тонко відчував природу, ніколи не втомлювався "вбирати в себе" її красу. Письменник вивчав фарби і кольори, бо вважав, що йому, як і художникові, ці знання потрібні для того, щоб розбиратися в кольоровій стихії світу. Він казав: "Фарби повинні приходити на допомогу слову".

В багатьох творах М.Коцюбинського відтворено образ природи. Це "Fata morgana" і "Дорогою ціною", "Андрій Соловейко" і "Ялинка", "Intermezzo" і "Маленький грішник", "Хо" і "Для загального добра".

Так, у повісті " Fata morgana", яка присвячена зображенню ЖИТТЯ і боротьби селянства за землю і волю, особливу роль відіграють барви природи. Сумна картина дощової осені схожа на такий же невеселий настрій Андрія і Маланки, всіх заробітчан, що "йдуть та йдуть, чорні, похилені, мокрі, нещасні, немов каліки-журавлі, що відбились від свого ключа, немов осінній дощ." Ця безрадісна картина ніби завершує розкриття причин революції.

Епізод, описаний у творі, справді мав місце у житті Коцюбинського в 1908 році. Вкрай виснажений службою, громадською роботою, знесилений хворобою, він мріяв про відпустку, відпочинок. Проте Коцюбинський бореться з тією втомою, бореться за внутрішній спокій, що дав би йому змогу поринути в улюблену справу — художню творчість.

Втома відступає. Письменник починає активно вдивлятися в природу. Її краса, її неповторне обличчя захоплюють його, викликають цілу зливу позитивних емоцій. Сонце, поле, птахи входять в душу художника неповторними фарбами трав, граціозними рухами і гармонійною музикою. Коцюбинський під кінець відпустки вже не почуває себе втомленим, самотнім. Він живе повнокровним внутрішнім життям і готовий ці свої переживання вилити на папір.

Коцюбинський переосмислив музичний термін і вклав у нього інший зміст. Інтермецо у Коцюбинського — це перерва, час, коли герой набирається сил для нової праці і боротьби.

Ліричний герой твору, навіть відпочиваючи, не може забути про людей, відгородитися від них. Він глибоко любить природу, але людину — над усе. На початку твору атмосфера похмура. Ліричний герой, як і Коцюбинський, виснажений важкою працею, громадськими справами, боротьбою, яку йому доводиться вести, щоб запобігти людському горю. 1 от він опиняється за містом, серед природи і вперше помічає: "Ах, як всього багато: неба, сонця, веселої зелені". У світі природи герой особливо любить сонце, яке висіває в його душу золотий засів — любов до життя, людини, свободи. Сонце — традиційний образ волі, нового життя. Морок — символ гніту і насильства.

Сонце змінює не тільки настрій героя, воно просочується у глибину його серця, переповнює все його єство, надає якогось іншого смислу його буттю.

Новела "Intermezzo" — майже суцільний пейзаж. Здається, що письменник, чутливий до соціальних проблем суспільства, віддався чистому мистецтву? А може це не так, і в картині природи зашифрований ще якийсь зміст, ключем до розкодування якого і є ті незрозумілі "дійові особи"?

Як тільки ліричний герой залишає місто, відходять на другий план і його турботи. І на якийсь момент в його душі запановує рівновага: напруження вже трохи відійшло, але бадьорість, радість життя ще не повернулись. Ось як ця мить зображена у творі: "Як тільки бричка вкотилась на широкий зелений двір — закувала зозуля. Тоді я раптом почув велику тишу". Ця тиша поступово починає заповнюватися голосами, зливається з "симфонією полів" і підсилює основну образну тему твору — наростаюче мажорне розгортання образу сонця.

Зіткнення образів "моя утома" і "сонце" становить ядро образного конфлікту новели. Поступове зникання утоми і проникнення в душу героя життєстверджуючого оптимістичного тепла. Але конфлікт тут нагадує більше конфлікт у музичному творі, коли протиставляються різні теми.

Показавши в образі ліричного героя "Intermezzo" людину інтелігентну, очевидно, демократично настроєного митця, письменник ставить проблему взаємозв'язку художника і суспільства. Чи може митець втекти від проблем, які висуває життя, чи може він сховатись серед прекрасної природи?

Увесь духовний склад митця, його світогляд, моральна позиція, ідеали, незважаючи на особистий стан утоми і загальну суспільно-політичну атмосферу апатії, ведуть його знову до людей, до боротьби з людським горем.

Через весь твір простежується переплетення особистого і соціального.

Новела "Intermezzo" — високомистецький твір, який становить собою блискучий сплав поезії, музики і людського горя. А ліричний герой новели втілює етичні якості кращих митців епохи.