І. М. Коцюбинський — неперевершений стиліст. (Безумовно, його твори — зразок лексичної, фразеологічної, синтаксичної та стилістичної багатогранності, глибини, ритмомелодики художнього тексту.)
1. Підґрунтя художнього слова. (Його мова насичена живою лексикою українського народу, фольклором, мовними традиціями класичної російської, української та західноєвропейської літератури.)
2. Художні можливості літературної мови. (М. Коцюбинський розширив структурно-семантичні, стилістичні та стильові можливості української літературної мови. Він уникав вузьких діалектизмів, намагався передати певну життєву ситуацію мінімальною кількістю слів.)
II. Власне українська лексика. (Письменник використовував у повістях власне українську лексику, часто з абстрактним значенням, але цілком толерантно ставився до запозичень. Узагалі, писав М. Коцюбинський тією мовою, яка утвердилася в Східній Україні від часів харківської школи романтиків. Інколи можна знайти у його творах і так звані "галицизми", які подаються як елементи тодішнього західноукраїнського варіанту літературної мови, наприклад, у повісті "Тіні забутих предків".)
III. Синтаксичні конструкції творів М. Коцюбинського. (Найоригінальніше виявив себе письменник у синтаксисі, став новатором у цій царині. Синтаксична манера розповіді виявилась у використанні простих речень з часто повторюваними підметами. Великої вправності досягає М. Коцюбинський поєднанням довгих і коротких речень.)