"Енеїда" Івана Котляревського — енциклопедія українознавства (6 варіант)

Майже два століття читає світ "Енеїду" І.П.Котляревського. І донині з-поміж численних травестій Вергілієвої "Енеїди" тільки "Енеїда" Котляревського зберегла свою свіжість. І постає закономірне питання: що ж саме наснажує творчість І.Котляревського актуальним для сьогоднішнього дня змістом, в чому причина нев'янучості слова письменника? Велич і значення письменника вимірюються тим, наскільки глибоко коріння його творчості сягає народного життя і наскільки адекватно він відбиває передові ідеали свого часу. Ці вимоги народності і прогресивності мистецтва органічно втілені в "Енеїді" І.П.Котляревського.

Автор широко використовує фольклор та етнографію. Детально описує українські народні звичаї та побут — українську дійсність ХVIII століття. Тут Котляревський виступає блискучим побутописцем, знавцем усної народної творчості. Національні матеріали, приказки, прислів'я, легенди, казки, пісні, народні образи, ворожіння, ігри, танці, гуляння, страви, посуд, знаряддя праці, українські імена, використані автором в "Енеїді", можна було б видати окремими етнографічними й фольклорними збірками.

Яскраво описані одяг і взуття, зовнішній вигляд українців. Автор подає нам особливості українського костюму: жіночого і чоловічого, буденного і святкового. Ось сестра цариці Дідони Ганна — українська панночка середнього достатку:

В червоній юпочці баєвій,

В запасці гарній, фаналевій,

В стьонжках, в намисті, у ковтках.

Велику увагу приділяє автор змалюванню вбрання. І боги, і царі зодягнені в українські народні костюми. Описується одяг і Юнони, і Венери. Дідона постає в спідниці і в "карсеті шовковому", запасці і червоних чоботях.

Натякає поет у своїй розповіді про мандри троянців у Крим по сіль. З етнографічною точністю описує Котляревський картини бенкетів, кулачних боїв, похорону, поминок, ворожіння, чекання Латином старостів. Всі картини підземного життя у пеклі, зокрема, вечорниці — це яскрава жива панорама українського життя. Тут відображені народні лікування. Саме через них автор знайомить читачів з народною медициною.

Земні і небесні герої їдять суто українські страви: галушки з салом, лемішку, куліш, борщ, юшку. З похмілля п'ють сирівець.

Перед нами головний бог Олімпу — Зевс:

Зевс тоді кружляв сивуху

оселедцем заїдав.

Детально автор описує вміння українців пригощати гостей. Троянцям у Карфагені подавали "куліш і кашу", "локшину із підливою індик".

Вміли українці у поемі "Енеїда" і звеселяти гостей. Герої розважаються давніми українськими іграми. Варто для переконливості перерахувати ті ігри, в які грали троянці: в панаса , журавля, дудочки, хрещика, чорнодуба, джгута, хлюста, в пари, у візка, у ворона...

А пісня! Скільки історичних пісень лунає у поемі. Зображено українські народні танці —пісні: санжарівка, гайдук, халяндра, горлиця...

Подаються відомості про українські народні інструменти. Ось у Дідони на танцях "бандура горлиці бренчала, сопілка зуба затинала, а дудка грала по балках.

Багата "Енеїда" відомостями про численні предмети побуту.

А як же без українського характеру? Дідона — цариця Карфагену — моторна пані, чепурна. В її мові, поведінці проглядає тип української жінки, "жінки з перцем". Ось як вона зустріла троянців:

Відкіль такі се гультіпаки?

Чи рибу з Дону везете?..

Еней — веселий, дотепний парубок, сміливий, відчайдушний, трохи легковажний, а разом з тим — лицар, хоробрий полководець. І в його образі відтворені деякі риси українського характеру. Його вдача дуже суперечлива: то він несерйозний гультяй, то мудрий організатор, дбайливий отаман. Він поважає козаків. Намагається завжди бути поруч з ними, щоб не трапилось. Еней — добра, щира, пряма людина, істинно народний персонаж.

Відчутні у творі і народна мова і народний гумор.

Орієнтується Котляревський у поемі на народну поезію. Троянці зображуються так, як козаки були змальовані в народних піснях, думах, переказах. Характеристика Енея нагадує парубка з народної пісні "Там-то хлопець, там-то бравий..." Образ Евріала близький до образу Івася Коновченка з народних дум. Сивілла — чим не справжня "баба-яга". Історія одруження Енея з Лавінією та успадкування царства нагадує сюжет народних казок. Зображені й казкові предмети.

Мова народу і мова фольклору — взірець для поета. Застосовує поет прислів'я: "Ледащо син — то батьків гріх", "Живе хто в світі необачно, тому ніде не буде смачно", "Козак там чортові не брат"; приказки: "Як сірко в базарі", "Hігде правди діти". "Енеїда продемонструвала величезний потенціал української мови, багатство її словника, красу і гнучкість.

Відомості про побутово-етнографічні риси народу поєднуються з громадсько-політичними мотивами. Котляревський згадує про боротьбу запорозького козацтва з турками, татарами, тут представлені імена Залізняка і Гаркуші, Сагайдачного, Дорошенка, навіть княжа доба, хоча, безперечно, найбільшу увагу поет приділив гетьманщині, тобто недавньому минулому України. Не оминув він також і порядків своєї сучасності: в судах, канцеляріях, школах. Описується цікавий момент, коли троянці вчили латинську мову — вони визубрили підручник. Цим самим автор викриває схоластичну систему навчання. "Заклятий острів цариці Цирцеї" дуже схожий з Росією часів Катерини II. Автор навіть дає оцінку порядкам з точки зору народного здорового глузду:

Мужича правда є колюча,

А панська на всі боки гнуча,

він розуміє, в якому безправному, уярмленому становищі опинився український народ внаслідок зрадницької політики Російської імперії:

Пропали! Як сірко в базарі!

Готовте шиї до ярма!

По нашому хохлацьку строю

Hе будеш цапом, ні козою,

А вже запевне, що волом:

І будеш в плузі походжати...

Зобразивши в" Енеїді " побутову народну культуру,І.П.Котляревський тим самим подав своєрідну енциклопедію побуту, продемонстрував те, що складалося віками, передавалося віками, передавалося з покоління в покоління, у такий спосіб стверджуючи родовід і національне коріння українців. Відобразивши минуле і сучасне українського народу, заговоривши про народ живою, колоритною розмовною мовою, І.Котляревський відстоює і майбутнє цього народу: той, хто має таку історію, таку високу мораль, таку багату мову, культуру, матиме й майбутнє. Саме це сказав своєю поемою І.П.Котляревський.

"Енеїда" — це справжня енциклопедія українознавства. За "Енеїдою" можна вивчати життя українського народу того далекого часу.