Поміркуймо разом (думки після прочитання творів Григорія Квітки-Основ'яненка)

Квітка-Основ'яненко для Слобожанщини — це, передусім, визначний громадський діяч. На жаль, про цю людину більше говорять і пишуть як про письменника (що, безумовно, справедливо), але ж якби не Квітка-Основ'яненко, то навряд чи мали б ми нинішній

Національний університет імені Каразіна. Тому, насамперед, про Квітку-Основ'яненка слід говорити як про визначного громадського діяча, що багато зробив для розвитку культури, науки, освіти, видання газет і журналів.

Ще ім'я Квітки-Основ’яненка пов'язують із сентиментальним напрямком у літературі. Так, це правда. Але мало хто замислювався над тим, чому Квітка створив свою "Марусю" з яскраво вираженими ознаками сентиментального жанру. Це було нове явище в українській літературі, але не настільки нове, щоб сам письменник вважав це за якусь особливу новацію. На мою думку, Григорій Квітка-Основ'яненко просто хотів показати, що цей жанр літератури прийнятний для будь-якої літератури, і для української також. Він прагнув своїм словом сказати, що українська мова — не "нарєчіє", що вона належить до європейських мов. А в Європі, як ми пам'ятаємо, саме жанр сентиментального спрямування був досить добре розвинений і довгий час був найпопулярнішим серед інших жанрів.

На підтвердження своєї думки ще одне міркування. Якщо уважно розглянути ті твори, які написав Григорій Федорович, то стане очевидним, що твір "Маруся" чи не єдиний сентиментальний твір серед великої кількості інших творів, які мають яскраво виражене сатиричне спрямування ("Салдацький патрет", "Конотопська відьма", "Пан Халявський" та ін.). Твір же "Маруся" — це підтвердження тому, що українська література гідна представляти себе в різних жанрах європейського рівня. Вона не наслідує когось, бо самодостатня у своєму розвитку. І ще одне зауваження: жанр сентиментальної літератури не був особливо поширеним в українській літературі. Принаймні, ми не маємо таких яскравих і самобутніх творів, як у Квітки-Основ'яненка. Розвиток літератури в різних європейських країнах має свої особливості, і це стосується надання переваги певним жанрам, що має національне підґрунтя.

Отже, є підстави стверджувати, що повість "Маруся" Г. Квітки-Основ'яненка — це демонстрація спроможності української літератури бути представленою в різних жанрах і напрямках європейської літератури.

"Маруся" — перша україномовна повість нової української літератури

Григорій Федорович Квітка-Основ'яненко — наш славетний земляк, автор багатьох прозових і драматичних творів українською й російською мовами. Його повість "Маруся" — перший український прозовий твір, написаний живою народною мовою. За жанром це сентиментально-реалістична повість. Автор розповідає про життя простолюду так, що викликає щире співчуття, розуміння проблем, які стоять перед цими людьми.

В основі сюжету повісті лежить історія нещасного кохання сільської дівчини-красуні Марусі й парубка Василя. На перепоні їхнього одруження стала багатолітня солдатчина. Батько Марусі не дав згоди на те, щоб дочка побралася з Василем, справедливо домагаючись, щоб парубок відкупився від війська — це й стало причиною страждань і трагедії закоханих. Наум Дрот говорить Василеві: "Як прийде набор — то тобі лоба забриють, бо ти сирота. А що тоді буде з Марусею, — ні жінка, ні удова, звісно, як солдаток шанують..." Батько, знаючи, яке життя в солдаток, не бажав такого своїй єдиній дочці, бо насправді любив її всім серцем. Однак прагнення батька відгородити свою доньку від нещастя призвело до трагедії. Не дочекавшись повернення Василя, Маруся захворіла й померла.

У творі виразно помітні елементи сентименталізму — художнього методу, популярного в європейських літературах того часу. Він полягав у чутливому, сльозливому змалюванні подій і героїв у творах. Елементи сентименталізму відчутні й при змалюванні головних героїв повісті. Вони у Квітки-Основ'яненка ідеалізовані, наділені всіма можливими чеснотами. Маруся — це ідеал дівочої краси, її зовнішність змальована у фольклорній традиції: "Висока, прямесенька, як стрілочка, чорнявенька, очиці, як тернові ягідки, бровоньки, як на шнурочку, личком червона, як панська рожа, що у саду цвіте, носочок так собі пряменький з горбочком, а губоньки, як цвіточки розцвітають, і меж ними зубоньки, неначе жорнівки, як одна, на ниточці нанизані". Приваблива зовнішність поєднується із внутрішньою красою дівчини: вона добра, працьовита, розумна, слухняна, богобоязлива. Такою вона є й на думку односельчан: "Левко розповів, яка ця дівчина багата, як її батько любить, а вона байдужа до розваг і гуляти на свята не ходить. Згадав і про те, яка Маруся роботяща: добре шиє, пряде, варить і пече, а мати її сидить та відпочиває". Автор, описуючи Марусю, зауважує, що білу сорочечку дівчина сама пряла й вишивала. Такими ж чеснотами наділений і Василь. Герої зустрілися на весіллі й не могли очей одвести один від одного. Однак сором'язлива, богобоязна дівчина сказала, що більше не буде з Василем потайки зустрічатися, бо це вже гріх. Любов Василя й Марусі не знає зради, глибокі й сильні почуття призводять до загибелі героїв. Таке ідеальне кохання, сильні почуття й трагічний фінал є елементами сентименталізму.

Водночас, "Маруся" — це й реалістичний твір. У реалістичному плані змальований батько Марусі — Наум Дрот, хоча його образ теж певною мірою не позбавлений ідеалізації. У своїх вчинках він керується реалістичними мотивами. Незгода видати заміж дочку за Василя пояснюється небажанням батька бачити Марусю солдаткою. Реалістично змальовані в повісті побут і звичаї українського села. Велике місце в творі займають фольклорно-етнографічні елементи, описи зовнішності героїв, інтер'єру, народних свят та звичаїв. Г. Квітка-Основ'яненко детально та яскраво змалював українські обряди сватання, весілля, поховання молодої дівчини. Твір написаний живою, розмовною мовою, насичений епітетами, порівняннями, прислів'ями, зменшено-пестливими формами, у ньому щедро використовуються скарби українського фольклору. Завдяки цим якостям повість посідає гідне місце в українській літературі.