Образ Івана Сулими з оповідання А. Кащенка "Над Кодацьким порогом"

Андріан Кащенко створив цілу серію історичних оповідань про національних героїв українського народу, славних лицарів запорозького козацтва. До них належить оповідання "Над Кодацьким порогом", головним героєм якого є славний український гетьман Іван Сулима.

Велична й могутня була постать запорозького ватажка. Засмагле вітром обличчя з великими блискучими очима та пишними над ними бровами відбивало завзяття; довгі вуса і славний оселедець прикрашали його сміливе й спокійне обличчя. А срібна булава, що виблискувала у дужій руці, нагадувала всім про владу запорозького атамана. Нелегкий та героїчний був його шлях до слави.

Ще козаком Сулима разом із Сагайдачним брав Каору, Трапезунд. За свої молоді роки придбав Іван великого войовничого хисту й завзяття. Він ходив у походи проти турків. Під час такого походу потрапив у полон. Його, як свого найлютішого ворога, яничари віддають на військову галеру, прикувавши ланцюгами до лави та гребка. Чимало років тяжкої турецької неволі не зломили Івана Судиму. Він не втрачає надії на визволення. Сулима здійснює свій намір тоді, коли відбувся морський бій турків із італійцями на Середземному морі. Він розбиває кайдани, звільняє товаришів-невільників і бере в полон триста турків разом із військовою галерою. Відваги йому не позичати. За всі приниження, що їх зазнав Сулима в полоні, він відплачує сповна: військову галеру з трьомастами турками-бранцями дарує Папі Римському. Слава про Івана Судиму розійшлася по всьому світові.

Іван Сулима — досвідчений воїн, мудрий, розважливий, добре володів технікою бою. Козаки його поважали за чесність, справедливість, мужність і незаплямовану людську гідність. А головне те, що йому довіряли, бо він дуже добре знав, коли і як краще зненацька напасти, захопити ворога.

Щоб зруйнувати польську фортецю Кодак, яка розділяла український пригноблений народ з вільним запорозьким козацтвом, потрібно мати велике озброєне військо. Для цього необхідні кошти. Тоді кошовий атаман вирішує піти на Азов. Яничари, побачивши козацькі чайки, влаштували стрілянину, щоб потопити своїх супротивників. Думаючи, що потопили запорожців, турки пішли спати. А тим часом в темряві нечутно посунули козацькі чайки. Що не кажіть, а мудро повів своє славне військо у самісіньке лігво ворога Іван Сулима. Та й мужності та винахідливості йому не позичати. Побачивши у морі військову галеру турків, кошовий розставив свої чайки так, що вони ховалися од галери у сяйві вечірнього сонця. Завдяки сміливості та військовим хитрощам отамана ворожа галера була захоплена, козаки-невільники звільнені, а яничари загнані у замок і розбиті.

Здобувши перемогу на Азові, озброївшись, Сулима веде своє військо на Кодацьку фортецю, щоб показати бій за справжніми правилами військового мистецтва. Відбулася битва не на життя, а на смерть. Необорима фортеця не вистояла проти війська гетьмана. Перший рубіж славний отаман пройшов. Сулима розумів, що треба визволити рідну неньку-Україну з неволі, відстояти честь свого народу, захистити православну віру від загибелі. Він веде своє військо проти пана Конецпольского. Чесний, відвертий, звик довіряти і вірити, хіба міг Іван Судима передбачити зраду старшини реєстрових козаків? Звичайно, ні, бо все було так добре, що передбачити щось погане ніхто не міг. Зрада призвела до загибелі славного гетьмана. Його було викрадено і відправлено до Варшави. Не страхався смерті славний козак, але не зміг змиритися з тим, що гине не в бою, а через зраду своїх і від руки ката. Сулима помер з гордо піднятою головою і з надією в серці: розбрат між українцями й зрада минуться і між ними запанує єднання.

Мрія гетьмана здійснилась через двадцять років. Усі козаки одностайно стали за права й волю свого народу під керівництвом Б. Хмельницького. Відвага гетьмана Івана Сулими назавжди залишилась у пам'яті нащадків. Живий свідок тих подій — Кодацький поріг — і досі тужить за дітьми волі та співає про майбутнє. Твір А. Кащенка не тільки розповідає про героїчні подвиги козацтва, але й вчить нас любити свою землю, бути мужнім, як наші далекі пращури — славетні запорожці.