Хазяїн Івана Карпенка-Карого — видатне досягнення української драматургії ХIХ ст

Іван Карпенко-Карий (Тобілевич) вважається кращим з українських драматургів-реалістів ХІХ ст., одним з визнаних батьків української драматургії. Він обходив умовності в створенні образів, навіть у сатиричних комедіях дотримувався психологізму (хіба що трохи гіперболізовував окремі психологічні риси персонажів, як того вимагав жанр). Наблизились впритул до найактуальніших з життєвих сюжети і теми: Карпенко-Карий не обробляв ті, що вже існували (як Котляревський), а вводив нові. Тому й можна стверджувати, що саме він створив повноцінну літературну драму, яскравим зразком якої є комедія "Хазяїн", у якій відбилися всі згадані вище новаторські моменти.

П'єса "Хазяїн" — соціально-сатирична комедія нового типу. Карпенко-Карий не випадково застерігав що "комедія ця дуже серьозна", щоб глядачі не чекали лише сміху.

У п'єсі відобразилися процеси розшарування села, становлення нової соціально-економічної системи всередині вже існуючої — ті процеси, що відбувалися на очах самого драматурга. Не міг раніше виникну ти і сюжет. На самому початку комедії Пузир замислює і здійснює заходи економічного розорення села, тому що "як мужик зостанеться без землі — роби з ним, що хочеш". Його шахрайські махінації з Маюфесом, банкрутство компаньйона — теж ознаки саме того часу, що зайвий раз підкреслює актуальність порушеної теми на той момент.

Образи створюються не з комбінації певної ідеї з життєвими спостереженнями, а на принципі зображення особистості з її власною психологією та іншими особливостями. Кожен персонаж має свою конкретну цінність (а не лише окрему мету), прагнення до якої зумовлює його поведінку — пізніше в теорії драматургії це назвуть "надзавданням". Так, головною цінністю Пузиря є гроші, надзавданням — гонитва за наживою, у той час як цілі в окремих епізодах різні, хоч і схожі: здійснити одну авантюру, потім другу, третю... Наявність надзавдання чітко окреслює цілісність образу. Одноплановість розкриття характеру того ж Пузиря зумовлена жанром, але його особливості драматург підкреслює різноманітними деталями: цей мільйонер з дрібновласницькою психологією носить подертий одяг, відмовляється дати гроші на спорудження пам'ятника, бо "Котляревський мені без надобності", взагалі має характерну мовну характеристику тощо. Але попри гротескність, тип такого мільйонера був відтворений настільки правильно, що в образі Пузиря впізнавали українських сільських капіталістів Харитоненка і Терещенка. Терещенко навіть пропонував письменникові великі гроші, аби той зняв п'єсу зі сцени: таке-от своєрідне визнання.

Іншим новаторством Карпенка-Карого був прийом підсилення розкриття характеристики одного образу за допомогою зображення інших: так, оточення Пузиря характеризує його не гірше, ніж його власні дії та репліки. Поряд з ним управителі Феноген і Ліхтаренко. Перший, підступний і хитрий, живе під гаслом: "Плазуй і наживайся", другий — відвертіший, брутальніший, вважає крадіжку нормою життя і підводить під це теоретичну базу: "не візьмеш ти, то візьмуть у тебе". Їхні образи розроблені менше. Але вчотирьох (разом з Пузирем та Зеленським) вони створюють об'ємний узагальнений портрет цілого явища: аморального користолюбства, що було мішенню осуду автора. Знову використано небачений раніше прийом: кілька персонажів як єдине ціле.

Ця група образів утворює один табір дій та думок, але і персонажі з протилежними цілями виведені автором, щоб контрастом підсилити розкриття головного образу п'єси. Це інтелігенти Соня і Калинович з одного боку, селяни — з другого, робітники — з третього. Вони посідають самі по собі у п'єсі другорядне місце, навіть найдієвіші (Соня, Калинович) зображені дещо схематично. Робітники взагалі з'являються реально лише один раз, коли вимагають кращої їжі, вдруге ми лише чуємо що вони збунтувалися, проломили Ліхтаренкові голову і погрожували спалити тік та економію. Але, змальовуючи цей конфлікт, драматург зображує нову тенденцію у взаєминах між різними соціальними групами. Так ми дізнаємось про один з найголовніших конфліктів того часу.

І знову все це поєднується у цілісну картину. Навіть з найпрості ших елементів можна зробити надзвичайно складну конструкцію. Це свідчить про велику драматургічну майстерність Карпенка-Карого — до нього в українській драматургії не траплялося такого цілеспрямовано ускладненого компонування образів персонажів.

Взагалі драматургія виявляється надто складним засобом для передачі авторської ідеї, бо сам драматург, на відміну від прозаїка або поета, не має змоги висловлюватися своїм текстом: авторська ідея виражається через дію та слова героїв. Карпенко-Карий у цьому був неперевершеним майстром. У п'єсі немає нічого випадкового, все в ній покликано висвітлювати думки драматурга: показати явище через головного героя п'єси, а його образ розкрити за допомогою усіх інших засобів, включно із зображенням інших персонажів, але при цьому ні на крок не відходити від реальності.

Отже, все свідчить про те, що п'єса "Хазяїн" — новий етап в українській драматургії як за змістом, так і за формою подання авторської ідеї.

Саме тому ми досі шануємо світлу пам'ять цього видатного драматурга і актора — Івана Карповича Тобілевича, відомого під псевдонімом Карпенка-Карого.