Корифей українського театру (за творами І. Карпенка-Карого)

Корифей українського театру Іван Карпенко-Карий (справжнє прізвище — Тобілевич) був людиною всебічно обдарованою. Його два брати і сестра стали відомими акторами, діячами української культури. Успіх п'єс Івана Карпенка-Карого пояснюється тим, що сам драматург починав з акторської діяльності. Спочатку він був актором трупи свого брата Миколи Садовського, а 1890 року створив разом із Саксаганським "Товариство російсько-малоросійських артистів під керівництвом П. Саксаганського", яке стало кращим театральним колективом кінця XIX — початку XX століття. П'єси І. Карпенка-Карого "Наймичка", "Мартин Боруля", "Сто тисяч", "Хазяїн", "Суєта" збирали тисячі шанувальників театру. До кінця днів своїх (помер видатний актор і драматург у своєму маєтку "Затишок" на Харківщині) брав участь у гастрольних поїздках з театральною трупою.

І. Карпенко-Карий був одним із основоположників нової української драматургії. У своїх драмах і комедіях він зображував життя і побут народу, загострював соціальні проблеми своєї доби, драматично або з гумором висвітлював взаємовідносини у тогочасному суспільстві. Його образи були часом кумедні, часом трагічні, але завжди правдиві і незабутні. Ось заможний селянин Терентій Пузир — головний герой п'єси "Хазяїн". Це досить обмежена і недалекоглядна людина. Головне в його житті — гроші. Хоча, на мою думку, це немаловажна річ, та суть у тому, як ти їх заробляєш і як ти їх витрачаєш. Якщо гроші затьмарюють моральні цінності і навіть родинні стосунки, то щастя вони не принесуть. Терентій Пузир готовий видати свою доньку за сільського багатія Василя Чобота, аби тільки примножити свої статки. У цій ситуації почуття доньки мало цікавлять батька. І вже зовсім байдуже йому до того, як живуть і харчуються його робітники.

Така бездумна жага до збагачення не могла не скінчитися трагічно. Хазяїн загинув за комічної ситуації, рятуючи від гусей копу жита. І. Карпенко-Карий — видатний майстер гротеску і трагікомічних ситуацій. Подібний фінал бачимо у п'єсі "Сто тисяч". Обдурений євреєм Герасим Калитка (він отримав мішок папірців замість ста тисяч) вирішує укоротити собі віку. І навіть коли його врятували від самогубства, він твердить "Пропала земля Смоквинова! Нащо ви мене зняли з вірьовки? Краще смерть, ніж така потеря".

Не менш яскраво виписує драматург і другорядні образи своїх драматичних творів. Ось робітники Терентія Пузиря — Феноген та Ліхтаренко. Дивлячись на свого хазяїна, вони мріють бути схожими на нього. їхні спроби — недолугі й комічні. А от кум Герасима Калитки — Савка із п'єси "Сто тисяч" вже може позмагатися у хитрощах і спритності зі своїм кумом. Він і гроші у Калитки позичив, і "запродажню запись на воли" порвав позичальник на радість Савці. Адже всі були в очікуванні "легких грошей". Колоритний образ іншого персонажа у п'єсі "Сто тисяч" — шукача скарбів Бонавентури. Він уже тридцять років шукає клад, вдає із себе вченого та освіченого, а насправді нікчема і пустобрех. Син Герасима Калитки — Роман дає йому влучну характеристику: "Наче розумний, а дурний. Тридцять літ шукає кладів і голий став, як бубон". Та зрештою Роман пристає на пропозицію шукача скарбів і погоджується бути його компаньйоном, ще й внести 50 карбованців.

Ось такі вони, звичайні і незвичайні люди-герої драматичних творів корифея українського театру Івана Карпенка-Карого. Часи змінюються, а риси характерів і проблеми, яких торкається драматург, і сьогодні ті ж самі. Мабуть, саме у цьому невичерпний інтерес до творчості Івана Карпенка-Карого.