П'єса Карпенка-Карого "Сто тисяч" по праву належить до кращих сатиричних комедій в українській драматургії. В основу п'єси покладений життєвий матеріал, і нічого вигаданого в ній немає.
У центрі комедії — образ жадібного Герасима Калитки. Можна впевнено сказати, що прагнення до збагачення — основний зміст життя Калитки. Він любить землю, але чому ми засуджуємо цю любов? "Ох, земелько, свята земелько... Як радісно тебе загрібати докупи... всю землю навкруги скуплю!" Мріє Калитка йти день, два, три — і все то бачить свою землю. Від таких мрій у нього "диханіє спирає".
Кожен крок Герасима — це крок до збагачення. У хазяйстві все для цього робиться. Жінка працює з ранку до ночі, не знаючи відпочинку, а коли в неділю просить коня у Калитки, щоб поїхати до церкви, жадібний чоловік соромить її: "коней гріх ганять у неділю". Наймити теж не розгинаються в роботі, але хазяїн не бачить їхніх трудів, а тільки чує "як губами плямкають".
Усе має Калитка: землю, гроші, худобу. Та йому того мало. У своєму божевільному прагненні збагатіти ще більше жадібний Герасим іде на ризиковану махінацію — купує у невідомого шахрая фальшиві гроші. Він настільки зайнятий збагаченням, що легко стає жертвою хитрішого за себе, коли той замість фальшивих грошей продає йому чистий папір. Хіба може помітити Калитка обман, коли бачить тільки одне: гроші, гроші, гроші.
Купівля грошей закінчується плачевно. Виявивши обман, Калитка кидається вішатись, бо для нього "краще смерть, ніж така потеря".
У своїй комедії автор дуже виразно розкрив образ хижака Калитки — грубого, ненаситного, єдине прагнення якого — "кругом усе моє".