Твір-відгук на самостійно прочитану книгу Заціпенів Батурин... (за романом Романа Іваничука "Орда")
Історичний роман Р. Іваничука "Орда" — художній аналіз трагічних подій XVІІІ століття, пов'язаних з руйнуванням славної козацької столиці — Батурина.
Батурин сьогодні — це селище міського типу Бахмацького району Чернігівської области на р. Сейм, неподалік від залізничної станції Бахмач. Відомий він ще з 1625 року. При гетьманах Д. Многогрішному, І. Самойловичу, І. Мазепі був столицею України. Після переходу Мазепи на бік шведського короля Карла XІІ князь О. Меншиков винищив усе населення Батурина.
Роман "Орда" розпочинається страшною картиною винищення населення Батурина: "Орда вже ревіла моторошним ревом... рубали шаблями й бойовими сокирами козацькі голови, удари падали на спини й потилиці; жінки вибігали на мур і кидалися на вірну смерть у Сейм... Ординці ревіли вже в Батурині — там лизнули насурмонене небо перші язики пожеж".
Головний герой твору — вчений протоієрей схимник Єпіфаній, улюбленець Мазепи. Його очима ми бачимо палаючий Батурин — горіло все, крім садиби В. Кочубея, котрий зрадив І.Мазепу. Очима Єпіфанія ми бачимо Мотрю Кочубеївну, котра з матір'ю залишилася в Батурині.
Дорікала мати доньку: " У всьому винна тільки ти!" "У чому я повинна, мамо? Що я любила гетьмана і вірила в його рятівниче призначення на Україні? Що він мене любив?"
...Мотря ніби прокинулась, побачивши Єпіфанія. Єдине, що хотіла знати — останні слова гетьмана перед від'їздом за Десну: "Що гетьман передав для мене?" В образі Лебедиці з'явиться Мотря Кочубеївна перед Єпіфанієм. Ось що вона розповіла йому про себе: "Полишивши свою лиху матір, дійшла до Полтави із своїм чоловіком генеральним суддею Чуйкевичем. Недовго жила з ним: перед битвою Чуйкевич перейшов на бік Петра... Я ж подалася в монастир".
Служитель Покровської церкви Єпіфаній перемагає зрадника-вовку лаку полковника Носа, котрий наказував йому знайти і вбити Мазепу...
Роман "Орда" Р. Іваничука я б назвала не лише історичним, а ще й філософським: автор ставить перед читачем питання філософського плану — про життя і смерть (фізичну і духовну), про честь і ганьбу. "Минув час подвигів, настала пора праці. Спершу треба засвітити храмові свічки в людських душах!" — сказав так Єпіфаній і пішов через степи до Високої Могили. А при зустрічі з Мамаєм йому належать слова: "Я піду шукати духовного шляху для нашого воскресіння. Бо ще не раз виб'ють вороги з наших рук меча. Тож мусим кувати іншу зброю, яку ніхто здолати не може, — мисль і дух..."
Це — ніби про нас сьогоднішніх. Зброя наша, шлях до воскресіння — це мисль і дух.