Павло Загребельний — це майстер слова, письменник від Бога. Його слово притягувало, немов магніт, наповнювало хвилюванням душу, бентежило, гріло, надихало своєю чарівливою силою, залюбленістю в рідну землю, її людей, історичне минуле.
Найвищих трагічних нот досягає П. Загребельний у двох історичних романах про дивні й гіркі долі жінок — Євпраксії та Роксолани, долях, скалічених жорстоким часом та суспільством.
Четвертою книгою із серії про Київську Русь є "Євпраксія", в якій розповідається про внучку Ярослава Мудрого. Це жінка з багатостраждальною долею, бо ставши дружиною німецького імператора, вона терпіла приниження і страждання далеко від рідної землі. Тому, як пише сам П. Загребельний, "Євпраксія" — роман про долю людини.
Павло Загребельний — письменник загадковий, кожен знайде щось для себе в його романах про жіночу долю. Історія кожного народу знає ім'я хоча б однієї жінки, яка творила історію. У Франції — це Жанна Д'Арк, в Росії — Євпраксія, в Україні — Роксолана. Жінка у творчості П. Загребельного підноситься до висот людського духу в першу чергу саме тому, що вона є особистістю. Зображені в історичних романах "Євпраксія" та "Роксолана" героїні П. Загребельного деякою мірою відрізняються від своїх історичних прототипів. Найвідомішим образом є Роксолана. Письменник вдається до художнього осмислення реальних історичних подій, розповідаючи про п'ятнадцятилітню Анастасію Лісовську, доньку священика із Рогатина, яку захопила в полон татарська орда. Дівчина потрапила до гарему султана Сулеймана II, прозваного великим, Пишним, Справедливим. Він, побачивши полонянку, закохався в неї до нестями. Чому? Бо була вона дуже розумна, освічена, мала неабиякий музичний хист, тактовністю та чемністю покорила багато чоловічих сердець. Згодом красуня дістала ім'я Роксолана, так турки називали полонених слов'янок. Ставши дружиною султана, вона народила двох синів — Селіма, Баязеда та дочку Миряну.
Роксолана брала участь у військових походах, в історії вона відома також як велика добродійниця: побудувала водоводи та розкішну мечеть, притулок для вбогих, лікарню. Ось до цього образу реальної історичної особи і звернувся П. Загребельний в однойменному романі. Він розкриває героїню у дії, через вчинки, самохарактеристику, чітке співвіднесення особистого і громадського.
Надзвичайно вартісним надбанням творчості П. Загребельного стало глибоке розуміння цих героїнь, які сформували основи української ментальності, морально-етичних засад слов'янської нації. Письменник змалював Євпраксію та Роксолану як національних героїнь, які знайшли в собі сили зберегти красу вірності рідній Україні, не заплямувати її світле ім'я перед нащадками.