"Україна в огні" — твір про трагедію українського народу

I. Злочинне нехтування життям людей. (Для О. Довженка завжди найбільшу цінність у житті мала людина. Усією своєю творчістю він принципово відстоював твердження, що людина — неповторна особистість. Тому центральним образом кіноповісті стає Україна та українці. Дуже болить авторові, коли рідний край став руїною, тому ненависть його невгасима до тих, хто топче кованим чоботом рідну землю, паплюжить її, поливає кров'ю. Найстрашніше — це бачити дітей-калік, зґвалтованих дівчат, скупі старечі батьківські сльози над могилами дітей. Все це — Україна в огні. Це — найтрагічніші сторінки Великої Вітчизняної війни.)

II. України нема без пісні. (Пісня, безумовно, є головною складовою українського менталітету. Починається і закінчується кіноповість саме піснею "Ой піду я до роду гуляти", і це, незважаючи на трагедійність твору, дає якусь надію, вселяє оптимізм у читача. Олеся і Христя співають "Летіла зозуля через мою хату", посилаючи останній привіт рідній домівці з далекої дороги. Над табором полонених тихим чумацьким реквієм по застреленій Мотрі Левчисі розносилась журлива "Не вернемось, чайко, ти матінко наша". Народна пісня супроводжує все життя героїв "України в огні", є виразником їхніх дум, почувань і мрій.)

III. Світ розколовся на "своїх" і "чужих". (Кожна картина кіноповісті — відображення жахливих суперечностей, якими сповнене життя нашого народу, відображення трагедії України, яка кинута на поталу ворогові. І вже "гітлерівці входили в село, в'їжджали на мотоциклах, автомобілях, на гарматах, на танках, веселі й вдоволені...")

IV. Поетична стилістика кіноповісті. (У поетичній стилістиці твору чільне місце належить метафорі, персоніфікації та алегорії. їх бачимо скрізь у творі: "Степи гнівом утоптано та прокляттям, та тугою, та жалем", "на другий день затужила вся вулиця", "плакав вагон", та й сама назва твору метафорична — "Україна в огні".)

1. Прийоми сну та видіння. (Ці прийоми відіграють роль гальмування дії для глибшого її осмислення. Наприклад, тяжкопораненому Василю Кравчині на операційному столі ввижається-пригадується те, як його витягають із палаючого танка, як він керує атакою, як падає від вибуху ворожої гранати. Сон фон Крауза про те, як його піймали партизани і покарали за скоєне, є передбаченням подій, що незабаром стануться.)

2. Роль підтексту. (У кіноповісті значну роль відіграють підтексти — вони посилюють психологізм твору. Так, замість тривалого діалогу між Запорожцем і Забродою, автор дає одну-єдину фразу: "...вони подали один одному руки, розстрілявши тут же один одного очима". Цим описом О. Довженко передає все напруження їхньої взаємної ненависті.)

3. Неприхована символіка. (У кіноповісті багато символів. Це і прізвища головних героїв — Запорожець, і назва села — Тополівка, і п'ять синів, як п'ять пальців однієї руки.)

4. Влучні жарти. (Здавалося б, у такому серйозному, трагедійному творі не до жартів. Але письменник, вірний правді життя, показує ще одну рису українського національного характеру — вміння сміятися із себе у найскладніший час. Найбільше у кіноповісті жартує і діє з гумором Мина Товченик. На питання окупантів, які його схопили, де Запорожець, він відповідає: "Де кущ, там і Запорожець, де ліс, там і тисяча..." Мина кмітливо втікає від поліцаїв, а коли його ще раз спіймали, то, щоб відтягти свою страту, починає з натхненням співати фашистський гімн так, що окупанти змушені були завмерти в офіційному вітанні. На щастя, саме в цей момент наскочили партизани, і той, "знявши петлю, почав по-хазяйськи складати вірьовку".)

V. Тотальна наруга над письменником. (Майже всі фільми О. Довженка критикували. Але такого терору, як за "Україну в огні", він ще не зазнавав. Досить сказати, що для розгляду кіноповісті 31 січня 1944 року було скликано спеціальне засідання політбюро, на якому розпинали О. Довженка. Його звинувачували в усіх смертних гріхах: в критиці політики компартії, в націоналістичних, антирадянських поглядах автора, в обмеженості. У своєму творі О. Довженко почесному таврував чинні закони.)

VI. Довженко не став на коліна, не благав прощення. (Письменник у кіноповісті розвінчав політику Сталіна, яка призвела українського хлібороба до крайньої межі зубожіння і безправ'я, звинувачував за те, що вбив у людях гідність, почуття національної гордості. Недаремно Ернст фон Крауз говорить: "У них немає державного інстинкту... Вони вже двадцять п'ять літ живуть, негативними лозунгами одкидання Бога, власності, сім'ї, дружби!.. У них немає вічних істин..." Довженко не Став на коліна перед Сталіним ні на тому засіданні-судилищі, ні пізніше. У своєму зверненні до Нього письменник говорив: "Товаришу Сталін, коли б ви були навіть богом, я й тоді не повірив би вам, що я націоналіст, якого треба плямувати і треба тримати в чорному тілі. Невже любов до свого народу є націоналізм?" Отже, О. Довженко у кіноповісті "Україна в огні" показав себе визначним майстром пера, людиною з гарячим серцем, якій болять рани народні і яка вірить у безсмертя України.)