Жага й талант поетичного визнання (штрихи до портрета І. Драча)

Поет, якого ще недавно зачисляли до молодих, здобуває сьогодні світове ім'я. В чому секрет цієї слави?

По-перше, в тому, що Іван Драч порушує й поетично осмислює такі теми, проблеми, які бентежать кожну трудову людину планети; по-друге, він так уміє сказати про своє, власне, особисте, що воно стає власним, особистим для мільйонів читачів. На літературній ниві поет "вибухнув відразу". І хоч перша збірка "Ніж у сонці" викликала як негативні, так і позитивні судження, все ж було ясно одне: в літературу прийшов оригінальний поет, який мав своє, індивідуальне бачення, яке виявилося відразу в безмежності внутрішнього світу людини, в її історичному розвитку й перспективі. Одним з найулюбленіших прийомів І. Драча у прагненні до возвеличення людини було прирівнювання всіх планет до людської постаті. Планети автор наділяє людськими рисами. У "Баладі про соняшник" хлопчик раптом побачив сонце:

Красиве засмагле сонце,

В золотих переливах кучерів.

Людина і Сонце — наскрізні образи усієї поетичної творчості І. Драча, може, тому одну із своїх збірок він так і називає "Сонце і слово".

Перші публікації, перші книжки поета викликали розмови і про тематичний діапазон його творчості, і про її інтелектуалізм. Поява його на небосхилі української поезії 60-х років була, з одного боку, несподіваною, а з іншого, цілком закономірною. І. Драчу випало і одним з найвиразніших представників "шістдесятників".

Основні мотиви поетової лірики — ствердження миру і протест; проти атомної загрози, що нависла над людством, уславлення визвольної боротьби трудящих світу, краса рідної землі і талановитість. Її народу, поезія праці і трудового подвигу, радощі і драми кохання, душевне єднання людей. Своє мистецьке кредо поет і сформулював в невеличкій поемі "Спрага":

Це спрага людяності, і краси, і змоги,

Я нею сповнений. Мене пече щоднини

Жагуча спрага щастя для людини,

Тривоги людства — це мої тривоги.

У віршах Івана Драча багато філософії. "В протуберанцях серця" поряд з космічною образністю використовує фольклорні мотиви, створює земні ліричні поезії — вірші про радощі й драми кохання. Інтимна лірика поета, на думку Л. Новиченка, не піддається аналітичному тлумаченню. У нього палкий вогонь любові — це вічний поклик до життя.

Значним явищем в українській літературі стала книга І. Драча "Корінь і крона". У цих двох словах — діалектична суть життя. Народ, ввібравши в себе досвід минулого, прагне скорити недосяжні раніше вершини, живлячись своїми соками, тягнеться до сонця.

Поет — це рух, шукання, зростання. Світ поезії Драча часто вражає новизною, а іноді і невдалими образами. І це все закономірно. Часом поет пише досить складні вірші ("Листи Михайла Ковалінського до Сковороди"), тематичний діапазон-його розширюється, поглиблюється і збагачується. Нерідко свіжого звучання набуває літературна деталь.

Свій ліричний талант, на мою думку, І. Драч розкрив у збірці "Київське небо": традиційним темам — природа і душа, дружба і кохання, діалектика життя і смерті — поет надає сучасного звучання. Ця сучасність виявляється в характері поетичного мислення, бо поет, як радар, вбирає в себе почуття сучасників і повертає їх людям у відбитті свого таланту:

Ефір загус навкруг — його повнющий келих

Спекотний день щодень вичавлює з дерев.

Стинається жура в твоїх очах веселих

Під вітру владний рик, під моря ніжний рев.

Основною проблемою збірки "Сонячний фенікс" є роздуми про роль і місце митця, мистецтва, зокрема поезії, в житті народу-Міфологічний образ чарівного птаха, який, проживши кілька сот років, спалював себе, а потім воскресав із попелу молодим, асоціюється з образом поета, який щоразу знаходить молоді сили, щоб "цей світ змалювать", бо відчуття обов'язку не дає йому спокою:

Це притяга земля. Це кличе все до себе.

Хай наді мною сонце синьонебе,

та кличе корінець, і грудка, і лозина,

І вітром кресана непрохана сльозина.

Багато у поета справ на цій землі. І найголовніша з-поміж них це боротьба за велич, високість, чистоту людської душі. Поета цікавить і тема виховання людської душі. Їй він чує вірш "Дума про Вчителя". У вірші — сьогоднішній Драч з його складною еволюцією: від зухвалості (в ранній творчості) через бурливі каскади шукань до ґрунтовної врівноваженості.

Плідно працює І. Драч вподовж всіх років. Вершиною його творчості в жанрі поеми можна назвати "Чорнобильську мадонну" Автор пише і кіноповісті ("Іду до тебе"), кіносценарії ("Камінний хрест"). Уся його творчість — поета, драматурга, прозаїка, перекладача, літературного критика — перейнята духом сучасності. Він завжди оригінальний, неповторний, він завжди сам, він сам у собі.