Кожен з нас, напевно, читав у дитинстві казку про Червону Шапочку — гарну, слухняну дівчинку, яка допомагала мамі й старенькій бабусі. Зовсім по-іншому подає цей образ Є. Дудар у однойменній гуморесці. Його Червона Шапочка нагадує багатьох сучасних підлітків, для яких, духовність, чесність, ввічливість, повага до старших — лише порожні слова. Ця 16-річна дівчина п'є, палить, розмовляє молодіжним жаргоном і живе виключно споживацькими інтересами. Навіть страшного здоровенного Вовка загнала і мисливця налякала, що вже казати про хвору, немічну бабусю, в якої забрала останню пенсію! Після цього зникла в лісі й не повернулася додому. Їй байдуже, що бабуся залишилася без копійки, що хвилюється мати... Головне — випити, погуляти, розважитися! Яка людина з неї виросте і яке життя на її чекатиме — можна тільки уявити...
Звичайно, можна засуджувати, перевиховувати таку молодь, але це навряд щось змінить. Слід замислитися глибше: чому підлітки стають такими? Адже в дитинстві всі вони — милі, довірливі, невинні. Якими вони виростуть — залежить, у першу чергу, від батьківського виховання. Наприклад, мама Червоної Шапочки дає їй пляшку вина для бабусі. Якщо в родині полюбляють випити, діти бачать це змалку і вважають нормою. Тому не дивно, що й дівчина перейняла цю згубну звичку. Те ж саме можна сказати й про повагу до старших. Як батьки й матері ставляться до своїх батьків, так їхні доньки та сини колись ставитимуться до них самих.
Гумореска Є. Дударя викриває недоліки у вихованні сучасної молоді. Підтекст цього на перший погляд смішного, дотепного твору досить серйозний. Письменник порушує вічні проблеми батьків і дітей, добра і зла, справжніх і фальшивих цінностей. Майбутнє України й усього світу залежить від нового, підростаючого покоління. Тому і дорослим, і дітям треба постійно вдосконалюватися, ставати кращими, розумнішими, добрішими, щоб гідно виховати своїх нащадків, за яких ніколи не буде соромно!