Петро Гулак-Артемовський, ідучи вчительською стежкою, до кінця свого життя захоплювався літературою, добре знав український фольклор і життя простих людей-кріпаків. Хоча літературна спадщина Гулака-Артемовського невелика, але твори його привертають до себе увагу влучним змістом і красою живої розмовної мови.
Письменник жив за часів кріпацтва, коли висловлювати свої волелюбні думки було небезпечно, тому й звернувся він до жанру байки, щоб в алегоричних образах птахів та тварин показати найбільш нещасних людей світу — кріпаків.
Пес Рябко, охоронець панського двору, не спав усю ніч. Щоб догодити панові, "гавкав на весь рот, злодіїв одганяв". Ось і ніч минула, за вірну службу пес чекає винагороди. Але замість цього Рябка жорстоко побили батогами, бо Пан ввечері програвся в карти, не міг спати, і вірний пес-трудівник тільки дратував його безперервним гавканням.
Обміркувавши свою поведінку, наступної ночі Рябко "захріп, аж ожеред трясеться". Тепер Пан буде задоволений, бо тиша й спокій на подвір'ї. Спить Рябко, а по двору москалики хазяйнують, там вовк забрався до овець, а там курчата зникли. Якою ж буде винагорода Рябкові, який з усіх сил прагне догодити Панові?
Друге покарання було ще страшнішим за перше. І тільки тоді прийшло до Рябка прозріння:
Той дурень, хто дурним іде панам служити,
А більший дурень, хто їм дума угодити!
У своїй байці "Пан та собака" Гулак-Артемовський відобразив безправне життя кріпаків, працьовитих, наївних. Вони щиро вірять у панську доброту і не можуть зрозуміти, за що їх так жорстоко карають. Осуд гноблення трудящих — провідна думка байки.