I. Головний напрям поезії кінця XIX ст. (подолання "псевдошевченківських шаблонів"; орієнтація поезії на "втручання" у суспільне життя; відверте, беззастережне служіння визвольним прагненням трудящих).
II. "Моя пісня — то мій робітницький одпочинок і моя робітницька молитва-надія":
1. Принцип побудови поезій — конфлікт протистояння (між почуттям, вільною творчістю і вимогами розуму, громадянського обов'язку; перші безкомпромісно, хоч і не без жалю відкидаються ("Блискучі зорі, небесні світила").
2. Роль художнього слова в досягненні соціального і національного визволення народу (ця мета — найвища для письменника; українська книжка повинна зміцнювати народну свідомість, допомагати народові бути мужнім, певним у своїй силі і здійсненні надій).
3. Засудження Б. Грінченком декадентських тенденцій у літературі (декадентські твори "псують нам ясність душевного погляду, убивають надію і бажання боротися"; покликання письменника — відтворювати "радості й болі, що хвилюють душу сучасної людини".
III. Б. Грінченко — поет-патріот.