Доля письменника... Доля людини... Якою вона була у Бориса Грінченка? Короткий шевченківський вік прожив письменник. Були й вагання , й помилки у його напруженій роботі на ниві рідної культури. Але жодного кроку, не освяченого любов'ю до рідного краю, до рідного народу, не було.
Спадщина залишена Грінченком — це багатющий скарб для України, для нас. Серед них і численні повісті й оповідання, з грінченковими гуманістичними, реалістичними, народними ідеями. Письменник прагнув доступності своїх творів народові. І саме тому народне життя в художній прозі постає у вистражданих, зболених рядках без прикрас, воно проходить у постійній праці "за шматок хліба". Долі його героїв вражають читача своєю достовірністю, викликають співчуття.
Перегортаю збірочку оповідань Бориса Грінченка...
Оповідання "Грицько"... І в уяві оживають картини убогості, яка принижує і спотворює чуйну та совісну народну душу. Головний герой б'ється над проблемою: чом такі лихі його сусіди? Проте він доходить висновку, що то вбогість, тяжке добування шматка хліба озлобило їх проти всього світу...
Hаступні сторінки... Правдою життя відлунює оповідання "Без хліба". Петро рятує сім'ю від голоду, повернувши собі зерно, вкрадене у нього ж раніше паном. Обурює злодійство чоловіка дружину. Вона не може миритися з цим. Бідолаха вимушений був піти до громади з повинною. Односельці простили Петра, побачивши його розкаяння. Автор стверджує думку, що чесна проста людина тільки у відчаї може піти на крадіжку.
- Реферати про життя та творчість Бориса Грінченка
- Дайте відповідь: хто такий Б. Грінченко? (та інші запитання)
Перечитую очима сторінки далі. Переді мною постає жахлива картина правди життя — нестерпна безвихідь для дітей-сиріт у оповіданні "Сама, зовсім сама". Марися, залишившись на одинці з нуждою, не бачить ніякого виходу на краще. Жодного виходу не знайдено. Дівчина вбачає вихід тільки в тому, щоб лягти під поїзд.
Письменник залишається вірним життєвій правді і в оповіданні
"Екзамен". Де достовірно автор показує долю сільського вчителя, злиденний стан народної школи, висвітлює русифікаторську політику в освіті.
А оповідання "Батько й дочка". Саме тут Борис Грінченко розповідає про тяжке становище вихідців із села на шахтах Донбасу, правдиво зображує шахтарський побут, умови праці.
Втілюючи в життя ідею просвітництва, Грінченко своїми оповіданнями розгортає перед читачами картини життя народу. Письменник вірний життєвій правді, але він не сторонній спостерігач, а людина повна співчуттям до знедолених. Разом з персонажами своїх оповідань він переживає, робить вибір...
Звідки таке розуміння людського горя, — замислююсь... Але ж відповідь поруч. Все життя Грінченка — це важка праця, виборювання щоденного шматка хліба. Доля гнала його по всій Україні, як перекотиполе. Та скрашувала це життя любов до людей, до дітей, до рідного краю.
Сьогодні Грінченко зі своїми земляками, з українцями. Він повернувся до нас у своїх творах правдою життя.