Багато часу минуло з тої пори, як закінчилася війна. Але чутливу душу Платона Воронька ще хвилюють жахливі спомини. Поет знову звертається до тих кривавих днів і ночей.
У поезії "Люблю я ліс" П. Воронько згадує, як цей "дрімотний ліс" приніс партизанові "жаданий захист і спочинок". У цьому лісі кожне дерево є свідком героїчного подвигу партизанів.
У вірші Воронька виникає мотив зв'язку між воєнними та мирними часами, між поколіннями:
Оці незаймані ліси,
Красу новій землі нестимуть
У вік найвищої краси,
У вік без воєн,
Без крові,
Сліз.
На думку поета, мир настає для того, щоб продовжуватись вічно. Війна не повинна більше порушувати гармонію всесвіту.