"Інститутка" Марка Вовчка: волелюбна романтична вдача героїв, прагнення до особистої свободи

"Інститутка" Марка Вовчка: волелюбна романтична вдача героїв, прагнення до особистої свободи

Марко Вовчок — визначна українська письменниця середини XIX століття, яка своєю творчістю заклала підвалини для подальшого розвитку оповідних жанрів в українській літературі.

Однією з повістей, які правдиво й переконливо висвітлюють умови життя селян в Україні за часів кріпацтва, є соціально-побутова повість "Інститутка". Тема повісті є звичною для творів першої половини XIX століття: соціальні протиріччя між селянами-кріпаками й поміщиками, умови життя кріпаків у панському маєтку, негативний вплив на людину дореформених реалій.

Марко Вовчок приділяє багато уваги розглядові гострих соціальних проблем. Вона розкриває перед читачем взаємини поміщиків із селянами, на прикладі чоловіка інститутки торкається теми панського лібералізму, висвітлює явище рекрутчини, розповідаючи про перебування Прокопа у москалях.

Не обходить увагою авторка й морально-етичні проблеми. Хуторяни — бабуся, Назар, Прокіп, Устя — представлені як позитивні персонажі, оскільки вони змогли зберегти свою честь і гідність, незважаючи на антигуманність оточуючого світу. Негативні персонажі — інститутка й лікар — виявляють свою сутність не тільки у ставленні до кріпаків, але й у родинних взаєминах. Марко Вовчок будує оповідь за принципом контрасту, протиставляючи прості й щирі взаємини між Назаром і Катрею та між Прокопом і Устиною родинному життю інститутки й лікаря, їхній духовній обмеженості.

З повісті "Інститутка" ми дізнаємось про певну соціальну мораль, властиву панству. Побудована ця соціальна мораль була на тому, що вічні цінності відходили на другий план, а минущі сприймались як головні. Це випливає з розповідей інститутки про її навчання, після яких Устина робить висновок: панночку навчено "людей туманити", а також з описів безпросвітного життя селян у Дубцях і на хуторі, коли "люди прокидались і лягали, плачучи, проклинаючи".

У повісті "Інститутка" Марко Вовчок відбила типовий життєвий шлях селян-кріпаків. Так, доля Устини — це доля сироти, яка зросла в поміщицькому дворі, як у клітці, й дякувала за те, що її "не б'ють десять раз на день"; це доля дівчини, яка була віддана у прислуги до панночки й терпіла щоденну моральну й фізичну наругу; це доля дружини москаля, яка живе самотою. Трагічною й водночас теж типовою є доля Катрі, яка догоджала панночці, сподіваючись на милосердя, але, втративши дитину, відчувши на собі панські знущання, збожеволіла й загинула.

Повість Марко Вовчок "Інститутка" — це твір, який розповідає не лише про гіркоту існування закріпачених селям, але й про початок наростання їхнього протесту проти існуючого ладу та соціальної несправедливості. Письменниця порушили не тільки проблеми побуту кріпаків, але й більш вагому проблему — соціальний протест селян та їхнє бажання звільнитися, змінити своє життя на краще.