Остап Вишня — "чарівник сміху" (2 варіант)

Чому людям так подобається смішне?' Я гадаю, тому, що це підвищує настрій, допомагає забути про власні проблеми. А якщо автор до-того ж намагається об'єднати у своїх творах ліризм, гумор та сатиру, то знайомитися з його творчістю — велике задоволення. Саме таке почуття у мене викликають гуморески Остапа Вишні, цього незвичайного "чарівника сміху..

3 насолодою перегортаю сторінки "Мисливських усмішок". Бачу усміх нене обличчя автора, який розкриває перєді мною свою душу. З глибоким ліризмом розповідає Остап Вишня про свої дитячі роки. Звичайно, без гумору він не міг обійтися, і, як результат переплетіння лірики та сатири, народилася на світ усмішка "Моя автобіографія". Це не проста біографія; це подорож до країни дитинства, зустріч з батьками, які робили все, що могли, для своєї дитини, хоч вона була не одна — всього сімнадцятеро дітей було в родині Губенків: "Отак між природою, з одного боку; та людьми — з другого, й промайнули перші роки мого дитинства золотого".

Остап Вишня дуже любив свою Батьківщину, намагався підтримати її за будь-яких обставин. Тому в роки війни виходить з друку його славнозвісна гумореска "Зенітка". Головний герой дід Свирид трохи не все життя перебуває в стані війни. Тільки під чає сварок з бабою Лукеркою він був із кумом, і їм доводилося відступати на "зарані підготовлені позиції" (в погрібник) або на "водний рубіж", а в боротьбі з ворогами він один виявляє кмітливість, мужність, відвагу, своїми вилами-трійчатами попротикав животи двом фашистам і сільському старості Паньку Нужнику, від чого вони пішли в "нерикосновеніє" з землею. Ця гумореска раз за разом викликає спалахи то добродушного, то дошкульного сміху.

Особливо ж мене вразили своїм неповторним ліризмом, своїм незабутнім тонким гумором "Мисливські усмішки". Мені здається, аналогів таким творам просто немає. Де ще можна знайти ненав'язливі описи природи, які чарують поетичною мовою і малюють чудові картини української природи?! Це не просто пейзажі. Вони доповнюються тонкими натяками на добре серце мисливців, їхню легку вдачу та глибоке розуміння того, що природа потребує невпинного захисту від людей. Тому рушниця на полюванні стає зайвою річчю. Головне, милуватися красою річок та полів, милуватися багаторічною лісів і... бути просто Людиною. І тоді головним буде не здобич, яку приносять з полювання, а споглядання того, як "швиргається вгорі якийсь космічний хлопчик зорями, залишаючи в чорно-синій безодні золоті смуги, рипить віз, дишель свій униз спускаючи, блідне поволі Чумацький шлях, а під ожередом плететься чудесне мереживо з мисливських оповідань...". Оце і є справжнє життя, в якому людина живе поряд і разом з природою, не заважаючи один одному, а даруючи насолоду і захист. Здається, так і чуєш "ніжний шелест очеретів", і "крик бугая на болоті бринить в вухах...", а "загадковий тихий плескіт на озері в... серці одгукується трепетними перебоями...".

Не пройшли повз увагу великого сміхотворця і недоліки, вади, негативні сторони в житті наших людей. Згадаємо гумореску "Усипка, утечка, усушка й утруска". Що ж це за явища? Виявляється, найзвичайнісінькі для нашого суспільства, такі, які відбуваються майже кожного дня. Саркастично Остап Вишня запитує: "Чи гадали ви коли-небудь, щоб такі речі, як гас там чи олія, чи жито, тікали?" І все ж таки виходить, що вони спроможні на це, бо інакше чим пояснити їхнє зникнення? Сатира Остапа Вишні гнівно засуджувала все негативне, що псувало життя людини, примушувала замислитися над недоліками.

Мені здається, залишитися спокійним, байдужим до гуморесок, фейлетонів, усмішок Остапа Вишні неможливо, як неможливо їх забути. Це цілий світ, щедро розбавлений гумором, ліризмом та сатирою. А уся творчість Вишні — це ціла поема під назвою життя. І хоч життя йде далі, і немає вже поряд з нами великого гумориста, його гумор продовжує жити, пробуджуючи в нас найкращі почуття, даруючи нам сміх та насолоду. Якщо ж це відбувається, то це значить, що великий гуморист не вмер; він продовжує жити у своїх гуморесках.