Мої почуття після прочитання усмішок Остапа Вишні

Мої почуття після прочитання усмішок Остапа Вишні

В українській літературі особливе місце посідає Остап Вишня: "Він світив, як сонце, до нього люди тяглись, як до сонця", — написав Максим Рильський; його творчість відзначається глибоким ліризмом і м'яким гумором.

Мені дуже подобаються "Мисливські усмішки" Остапа Вишні. У них описується чарівна природа, возвеличуються кращі людські риси характеру. Я захоплююсь майстерністю письменника в звичайному листочкові розкрити цілий світ з його радощами і болями, надіями і розчаруваннями. "Мисливські усмішки" надзвичайно привабливі, бо в них поєдналися народні анекдоти і пейзажна лірика в прозі, бо героями усмішок є люди красиві, правдиві, рідкісної вдачі. На полювання вони виходять не для того, щоб убити, а щоб помилуватися природою, уникнути її знищення, зберегти для майбутніх поколінь.

У "Щоденнику" Остапа Вишні від 23 січня 1952 року є такий запис: "їздили полювати... І як радісно, що я нічого не вбив!" Таким же мисливцем є і герой усмішки "Вальдшнеп". Він не може полювати на вальдшнепів під час їхнього парування, бо завжди згадує своє перше кохання, не може полювати і восени, коли вся природа повільно засинає, щоб не примножувати смерть у природі.

Усмішка "Каченята плачуть" вчить любити свою рідну землю, край, де народився і виріс. Селезня Остап Вишня наділив патріотичними рисами. Птах поселився біля Києва, де глибокий Дніпро, сине небо і зелені очерети. Та приходять браконьєри, і гине качечка, і під загрозою життя малят. Селезень вимагає, щоб браконьєри виправили те, що накоїли: "Хай оті два, що вбили мою качку, хай по черзі приходять, сідають на моє гніздо й вилуплюють мені каченята..."

Любов до батьківщини, ментальність нашого народу вдало передано у творі "Зенітка". Комічні "сраженія" діда Свирида з покійною дружиною Лукеркою — шедевр розповіді. Сміх викликають і незвичайні ситуації, в які потрапляє дід Свирид, і доречно вжита військова термінологія. Неможливо читати "Зенітку" без сміху, без усмішки.

Отже, після прочитання усмішок Остапа Вишні у мене виникає почуття гордості, що у нашій літературі є такий письменник, твори якого викликають доброзичливий сміх, змушують замислитися над тими чи іншими проблемами, допомагають сприймати серйозне в житті з усмішкою.