Коли я читаю гуморески Остапа Вишні

Коли я читаю гуморески Остапа Вишні

Усмішки, фейлетони, нариси Остапа Вишні — це перлини в українській літературі. Поринаючи в світ дотепної мови, життєрадісних героїв, народного гумору, веселого мисливського жарту, переживаєш чудові хвилини естетичної насолоди, відчуваєш, як світлішає на душі та відлягає від серця. А вдивляючись у просте мудре обличчя письменника, думаєш спочатку, що йому легше жилося, бо він умів у найжахливішому віднайти зернини сміху. Та якось я прочитала слова Остапа Вишні: "Все життя гумористом! Господи! Збожеволіти можна від суму!" І такими гіркими та трагічними вони мені здалися, що я вирішила докладніше ознайомитися з біографією письменника. Дізналася про 10 років заслання, тяжку хворобу, загрозу розстрілу, нелегке творче життя. Здоров'ям, спокоєм, приниженням людської гідності довелося платити данину Музі. Та все ж, як на мою думку, мав цей гуморист велике письменницьке щастя — визнання та любов свого народу. Його твори знали навіть неписьменні, а за кількістю видань та перевидань фейлетонів, гуморесок в українській літературі Остапові Вишні, мабуть, немає рівних.

Читаючи "Зенітку", "Мисливські усмішки", "Дещо з українознавства", "Чухраїнці", дивуюся мудрості гумориста й глибині філософського змісту його творів. Вражає письменницька майстерність: уміння в невеликій новелі поєднати глибокий ліризм з простим жартом. Подобаються його свіжа дотепна мова, примовки, анекдоти. Остап Вишня — майстер пародії, шаржу, травестії.

Ми звикли завжди відшукувати у фактах біографії великих людей щось доленосне. Остап Вишня з доброю усмішкою, гумором розповідає про своїх зовсім звичайнісіньких батьків: "Батьки мої були, як узагалі батьки". У такому ж тоні він згадує про свою освіту та книжки. "Книга, що найсильніше на мене враження справила в моїм житті, — це "Катехізис" Філарета. До чого противна книжка! Ще якби так — прочитав та й кинув, воно б нічого, а то — напам'ять". Та й письменником, якщо вірити оповідачеві ("Моя автобіографія"), став тому, що кваліфікації особливої не мав, бухгалтерії не знав, то й зробився Остапом Вишнею і почав писати. Такий простий, сповнений здорового глузду погляд на письменника-людину мені імпонує. А вміння його першим посміятися над собою справляє дуже приємне враження на читача.

Гумор, сміх можна вважати ознакою внутрішньої свободи людини. Очевидно, Вишня володів секретом внутрішньої свободи, яку він зберігав за всіх ситуацій, свободи "від нечистої" сили, своєї і чужої. Тому в його душі жила не жовчна злість, а сонячний сміх.