Майстерне змалювання рідної природи та заклик до її збереження (за збіркою "Мисливські усмішки") (2 варіант)

Жив на землі невтомний майстер сміху, вірний патріот рідної землі та взагалі незвичайна людина. Він намагався відкрити людям очі на ті неподобства, що робили вони власноруч. Він хотів, щоб люди нарешті зрозуміли, наскільки важливо жити у гармонії з усім живим, любити природу та взагалі рідну землю. Х^о це "він"? Це Остап Вишня. Він був і залишився у наших серцях не тільки "чарівником сміху", а й справжнім патріотом — натуралістом, безмежно люблячим ліси та річки, гаї та озера, птахів та тварин. Вишня залишив нам у спадок свої неперевершені "Мисливські усмішки" — своєрідний гімн усій живій природі.

"Швиргається вгорі якийсь космічний хлопчик зорями, залишаючи в чорно — синїй безодні золоті смуги, рипить віз, дишель свій униз спускаючи, бліде поволі Чумацький Шлях, а під ожередом плететься чудесне мереживо з мисливських оповідань..." Згадаємо вражаючі сторінки цих добрих байок, будь то "Відкриття охоти" чи "З крякухою на озері", або "Лисиця", чи, можливо, "Як варити і їсти суп з дикої качки". Усі вони пронизані справжньою любов'ю до рідної природи, яка дарує нам свої тепло та щедрість. Кожен рядок — це утвердження віри в життя, в його продовження. Ми повинні жити далі, але нас неможливо відокремити від усього, що нас оточує, бо ми усі — діти рідної Землі, усі маємо єдині корені, тому просто зобов'язані берегти один одного. Це й роблять мисливці на сторінках Вишневих байок, намагаючись навчити усіх людей бути не тільки споживачами, а й відповідати за свої вчинки, бути дітьми та захисниками для тієї, що завжди віддає усі свої багатства та любов — для матінки Природи. Саме так, з великої літери, бо інакше неможливо передати усю силу поваги та шаноби, усю неосяжність любові до неї. Ми бачимо, як мисливці, замість того, щоб полювати на птахів та тварин, намагаються лише не завдати їй шкоди, розповідаючи дивакуваті історії про неіснуючі пригоди на полюванні. Я такі чую їхню тужливу пісню, яка прорізає казкову тишу над озером:

Зоре моя вечірняя,

Зійди над водокх...

Її співають невгамовні мисливці, ті, хто ніколи й нізащо не зроблять боляче ні качкам, ні вовкам, чи ведмедям,, ні билинкам чи деревцям.. Тому вони й беруть з собою на полювання не тільки, рушницю, а й ще багато непотрібних речей: кілька халатів різкого кольору, рукавиці, навіть розбірний мисливський будинок. А ще — "стопку", "щоб було чим вихлюпувати воду з. човна, коли човен тече". Хіба мова йде про тих; мисливців, які більш за все мріють донести: додому здобич, зловлену власноруч;? Ні. Ці мисливці з; тих мрійників — любителів природи, що жадають лише почути дихання озер та шелест очеретів, відчути себе серед природи першопрохідцями, які знають ціну живим істотам та пам'ятають про одну з заповідей; "Не вбий". Кожна жива тварина має право на існування. Може, найкраще — купити качку, чи курку на базарі, щоб потім не ятрилася душа від того, що довелося обірвати чиєсь життя?

Читаючи "Мисливські усмішки", розумієш, як щиро любив Остап Вишня рідну землю з її неосяжними полями та лісами, як безмежно довіряв їй. Тому не дивно, що з такою "майстерністю він виписує свої ліричні пейзажі, знаючи, що він — лише частка природи:"... сонце вже сковзнуло з вечірнього пруга, минуло криваво – багряний горизонт, послало вам останній золотий привіт і пішло спать " Неможливо не замилуватися цим чудовим описом. Увижається, що бачиш це на власні очі.

Я хочу, щоб якнайдовше звучав у вухах "крик бугая на болоті", і "загадковий тихий плескіт на озері" в серці відгукувався "трепетними перебоями". Здається, так і чуєш, як автор говорить зі сторінок "Мисливських усмішок": "Любіть природу, кохайтеся в кожній билинці, кожній пташинці, адже це — мій і ваш світ, моя та ваша природа, моя й ваша планета, якій потрібен мій та ваш захист, наша спільна турбота!" інакше не довго доведеться нам бачити усю красу, пишатися безкраїми ланами та гаями, гуляти по галявинах та бродити у лісах, а тварин ми зможемо побачити хіба що у зоопарках. Не хочеться у це вірити, але це може статися, якщо вчасно не прийняти до уваги безмовний крик нашої матінки Землі. Будьмо, перш за все, людьми, яким довіряє природа своє життя. Так не зрадимо себе, не підведемо нашу планету, яка поки що жива...