Проблеми емансипації жінки в оповіданнях Володимира Винниченка

Проблеми емансипації жінки в оповіданнях Володимира Винниченка

Винниченко — аналітик

людських душ, характерів і живих образів.

/ Г. Костюк /

Ти знаєш, що ти — людина.

Ти знаєш про це чи ні?

Усмішка твоя — єдина,

Мука твоя — єдина,

Очі твої — одні.

/ В. Симоненко /

Прикро, що майже 30 років Україна не читала творів великого майстра, новатора української літератури В. Винниченка. Жорстокий час змусив талановитого митця залишити Україну, до останніх днів жити за кордоном. Але талант не може бути мовчазним. Працював, багато писав з надією, що минеться, настануть часи, коли його твори продовжать своє життя на рідній землі, серед тих, для кого творив і про кого розповідав у своїх романах, драматичних творах, оповідання. Мала проза В. Винниченка — це понад 100 оповідань. І в цьому жанрі новатор зумів майстерно поєднати українські та європейські традиції. Зокрема, в багатьох оповіданнях крім традиційних проблем, письменник розв'язує проблему жінки як особистості. Якщо у творах його попередників жінку було змальовано приниженою, переляканою, позбавленою права на самоповагу, то в оповіданнях Винниченка бачимо зовсім новий погляд на жінку: жінка і світ, жінка і мораль, краса як мірило цінності особи. Він примушує всіх по-новому подивитися на місце жінки в якісно оновленому суспільстві.

У Володимира Винниченка вимальовуються жінки, на перший погляд, зовсім прості, звичайні, але майстерність письменника очевидна, бо вміє виділити в описі зовнішності те головне, що створює неповторну красу і привабливість: "...на ту красу, що не б'є в вічі, що на перший погляд ледве примітна, а тільки в неї вдивившись, можна впиться й очима, й серцем, всею істотою. То була краса, що виховується тільки на Україні... Чорна без лиску, товста коса; невисокий, трохи випнутий лоб, ніс тонкий, рівний, з живими ніздрями; свіжі, наче дитячі, губи; легка смага на матових наче мармурових щоках і великі, надзвичайно великі, з довгими віями, темно-сірі очі, з яких, здавалось, дивлячись, наче лилося якесь тихе, м'яке, ласкаве світло, — то була й уся краса сієї дівчини". Ось такі дівчата, на думку письменника, здатні проникати "в серце й усю істоту".

Дівчата у Винниченкових оповіданнях не монументальні, духовно замкнуті та неприступні, у них зовнішня краса поєднується з природною щирістю, душевністю, і сама дівчина вражає своєю цілісністю, юнацьким запалом, енергією. Автор передає і свої враження устами своїх героїв. Як ось в оповіданні "Зіна": "...ця дівчина щоранку влітала до мене в кімнату, нашвидку струсювала мою руку, бризкала в усі кутки сміхом та словами, хапала мене за рукав і з такою хапливістю витягала на вулицю, ніби в тому будинку починалася пожежа...

Я не знаю, на що вона спиралась в такому поводженні за мною? Чи на те, що коли дивишся їй в очі, в її зеленкуваті чудові очі, то тобі іде холод з грудей у руки і ноги? Чи, може, на те, що у мене настав отой момент, коли чоловік сам собі дивується?" Тож і постає перед нами Зіна, незвичайна Зіна, загадкова, і поведінка у неї чудна, зовнішня врода казкова, натура лірична.

А ось перед нами інший тип жінки — Людмила із оповідання "Роботи!": "...в хату вступила якась висока, струнка, повна жіноча постать, вся в чорному, й чорному широкому капелюсі на голові. Вона з серйозним і поважним виглядом застібнулась, повернулась знов і, поклавши жмут на стіл, мовчки сіла на лаву, мимохіть протягнувши йому свою, доволі велику, затягнену в чорну рукавичку руку". Перед нами професійна революціонерка. До природної вишуканості додається вимушена таємничість, глибокий розум, усвідомлення власної громадянської позиції і готовності до самопожертви. Вона сприймається як самодостатня, повноправна особистість. І, нарешті, ще один тип жінки — це Гликерія з оповідання "Контрасти": "Вона випила вже третю чарку густого, міцного лікеру і почуває себе надзвичайно приємно: так любо, так затишно сидіти, спершись спиною на дерево, і ліниво прислухатись до цих звуків, змішаних з балачок спільників пікніка, з лопотіння листя, з щебетання пташок... По всьому тілу розлита така хороша, ніжна втома, у грудях дзвеніть якесь м'яке, тепле, добре чуття, не хочеться ні рухатись, ні говорити, — хочеться тільки щасливо, радісно усміхатись". Це — жінка-настрій. Майстер деталей показує, що нове життя змінило побут жінки, вона має можливість саме так проявити свою ніжність, романтизм, розкутість.

Звернули увагу, що письменник у портретах найбільший акцент робить на великих чистих очах, а жіноча постать — то світла позитивна енергетика. Однаково тепло описує він сільську дівчину Мотрю, городську панночку, революціонерку Людмилу і благородну Гликерію. В. Винниченка цікавить загадка жіночої душі, психологія настроїв, почуттів. Він створив образ жінки, який бачив сам, і дуже йому хотілося, щоб й інші бачили жінку саме такою, бо у ній зовнішня краса поєднується з духовним благородством, а випромінюють вони світло, тепло, оптимізм.