В. Винниченка подарувала нам Кіровоградшина, про яку сам письменник згадує, як про край розлогих степів і неквапливих людей, які повагом пересуваються степовими дорогами на возах, погейкуючи на волів. Саме цей край наснажив митця вітром свободи, героїчним духом минулого, що позначився і на його долі, і на його творчості.
Уже першими своїми творами В. Винниченко заявив про себе як про письменника з надзвичайно розвиненим соціальним і психологічним чуттям. Його творчість була парадоксальною, автор перших оповідань сміливо й осмислено подавав актуальні проблеми того часу, утверджуючи, що тільки на боці сильних людей буде стояти правда.
Перша збірка творів В. Винниченка "Краса і сила" утверджувала ту непохитну силу, яка змінить життя селян на краще. Оповідання, яким починається збірка, має назву "Сила і краса". Уже в ньому читач бачить цілу низку парадоксів та суперечностей, які супроводжуються авторськими роздумами. Винниченко ніби експериментує з персонажами, шукаючи красиве в сильному. Кому ж віддає перевагу Мотря — головна героїня оповідання? Вибере красу, яка представлена образом симпатичного тюхтія Ілька, чи віддасть перевагу силі — зухвалому хитрому Андрію?
Безумовно, оповідання "Сила і краса" вражає новизною, перед нами проходить життя люду, що "не боїться ні тучі, ні грому", але вони, за примхами долі, викинуті на саме дно життя. Це голодранці, п'яниці, злодії. І на їх тлі розгортається історія "любовного" трикутника: Ілько — вродливий, добрий, але безвольний, Андрій — негарний, жорстокий, але завзятий, Мотря — їхня приятелька, яка терпить знущання Андрія, бо відчуває, що сила на його боці. Саме Мотря є тим камертоном, який формує її світогляд і життєві принципи. Жінка обирає силу хитрого хижака Андрія, бо знає: зради він їй не пробачить, але й захистить і себе, і свою суджену, не дасть нікому скривдити! У цьому й виявився особистий погляд автора на описувані події, він "іде від супротивного", змальовуючи контрасти, грає на протилежностях.
Винниченко вразив своєю обізнаністю не тільки читачів, а й відомих літературних авторитетів того часу. Рецензуючи першу збірку прозових творів письменника, І. Франко писав, що нарешті з'явився митець, який "...не лізе в кишеню за словом, а сипле його потоками, що не сіє крізь сито, а валить валом, як само життя..."
Усього сім оповідань і повістей увійшло в збірку "Краса і сила", але вони були дуже правдиві, не було ніякого замилування простими людьми, не було сюсюкання, яке вже стало характерним для творчості письменників-народників. Ми бачимо глибокий реалізм, мовний колорит, динамічність розповіді, в якій значне місце належить діалогам, що індивідуалізують персонажів.
Отже, творчість В. Винниченка була новаторською в українській літературі того часу. Саме вона піднесла і збагатила рішучими темами, хвилюючими проблемами і художньо сильними характерами нашу національну культуру.